Диана Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

Цього кота можна було впіймати. Крістофер рушив на нього. Але поки Крістофер вирвався з дикого винограду, білого кота охопив переляк. Він кинувся навтьоки. Крістофер помчав за ним, крізь аркаду, завішену диким виноградом, крізь інший, тінистіший двір, а потім — крізь дверний прохід із завісою замість дверей. Крістофер відкинув завісу набік і пірнув туди, лише щоб виявити, що за нею так темно, що він знову осліп.

—  Ти хто? — спитав голос із темряви, що звучав зверхньо й здивовано. — Тебе не має тут бути!

— А хто ти ? — обережно спитав Крістофер, мріючи побачити щось, окрім зелено-голубого мерехтіння.

— Звісно, я — Богиня, — сказав голос. — Я жива Ашет. Що ти тут робиш? Я не повинна бачити нікого, крім Жриць, до Дня Свята.

— Я прийшов тільки, щоб узяти кота, — сказав Крістофер, — й піду, коли отримаю його.

— Тобі не можна, — сказала Богиня. — Коти посвячені Ашет. До того ж, якщо ти гнався за Беті, то вона моя, і в неї знову будуть котенята.

Крістоферові очі призвичаїлися до темряви. Коли він щосили вдивлявся в куток, із якого линув голос, то зміг розгледіти людський силует, приблизно його зросту, що сидів на чомусь подібному до купи подушок, і вирізнив стиснутий в обіймах людини білий клубок — кота. Він ступив крок уперед, щоб краще його розгледіти.

— Стій, де стоїш, — сказала Богиня, — або я накличу вогонь, щоб тебе спопелити!

Крістофер на величезний власний подив усвідомив, що не може зрушити з місця. Він порухав ногами, щоб переконатися. Було так, ніби його босі стопи приліпилися до плитки сильним гумовим клеєм. Поки він човгав, його очі знову стали бачити як слід. Богиня виявилася дівчинкою зі звичайним круглим обличчям і довгим волоссям мишачого кольору. Була вбрана в буру сорочку без рукавів і мала доволі багато прикрас із бірюзи, щонайменше двадцять браслетів та вкриту бірюзою діадему. На вигляд — ледь молодша за нього і надто юна, щоб бути здатною приклеїти чиїсь ноги до підлоги. Крістофер був вражений.

— Як ти це зробила? — спитав він.

Богиня стенула плечами.

— Сила Живої Ашет, — пояснила вона. — Мене обрали з-проміж інших кандидаток, бо я найкраще вмістилище для її сили. Ашет відібрала мене, поставивши на нозі позначку у формі кота. Дивися.

Вона трохи відхилилася набік на подушках й простягнула до Крістофера одну босу ногу з браслетом. На стопі була велика багряна родимка. Крістоферові здалося, що вона не так вже й схожа на кота, навіть коли він так примружив очі, що аж відчув себе Такроєм.

— Ти мені не віриш, — звинувачувально сказала Богиня.

— Я не знаю, — сказав Крістофер, — ніколи раніше не бачив Богині. А що ти робиш?

— Самотньо сиджу в храмі, окрім одного дня на рік, коли я верхи проїжджаю через місто і благословляю його, — розповіла Богиня.

Крістофер подумав, що це звучить не надто захопливо, але перш ніж встиг про це сказати, Богиня додала:

— Це справді не надто весело, але саме так ведеться, коли ти хтось настільки шанований, як я. Жива Ашет завжди має залишатися юною дівчиною, розумієш?

— Тож коли ти виростеш, то припиниш бути Живою Ашет? — спитав Крістофер.

Богиня спохмурніла. Очевидно, вона була не зoвсім впевнена.

— Ну, Жива Ашет ніколи не виростає, тож я гадаю, що так, — принаймні вони мені ніколи про це не казали.

Її кругле урочисте обличчя проясніло:

— Дещо, варте очікування, еге ж, Беті? — сказала вона, погладжуючи білу кицьку.

— Якщо не можна брати цю кицьку, дозволиш мені взяти якусь іншу? — запитав Крістофер.

— Поживемо-побачимо, — сказала Богиня. — Не впевнена, що я можу їх роздавати. Навіщо вона тобі знадобилася?

— Мій дядько її хоче, — пояснив Крістофер. — Ми проводимо досліди, щоб дізнатися, чи можу я принести живу тварину із твоєї Всюдинки до нашої. Твоя Десята, а наша — Дванадцята, і досить важко продиратися через Проміжок. Тож якщо ти дозволиш мені узяти кота, чи не позичиш ти мені ще й кошика, якщо твоя ласка?

Богиня задумалася.

— А скільки Всюдинок існує? — запитала вона, ніби випробовуючи його.

— Сотні, — сказав Крістофер. — Але Такрой вважає, що їх тільки дванадцять.

— Наші Жриці кажуть, що існує дванадцять Іншомісць, — сказала Богиня, киваючи, — але Матінка Праудфут щиро впевнена, що їх набагато більше. То як ти пробрався у Храм?

— Крізь стіну, — сказав Крістофер. — Ніхто мене не бачив.

— То ти зможеш зайти і вийти знову, якщо захочеш? — спитала Богиня.

— Запросто! — сказав Крістофер.