Мирослава Горностаева - Астальдо

Малий Ельда [37] Ельда (elda) — ельф з Аману гмикнув і застрибав по підлозі, намагаючись потрапити в холошу штанів. Він сам був старшим княжичем і старшим братом, тож чудово розумів, як-то воно бути найкращою нянькою і постійно відповідати за синці і подряпини любих Туракано з Аракано, або за хлипання замурзаної Арельде. А у Майтімо клопоту більше рівно вдвічі. До того ж всьому місту відомо, що немає в Амані дітлахів більш непосидючих за Шалену Трійцю Феанаріонів — Туркафінве, якого і прозвали Тієлкормо [38] Тієлкормо (Tyelcormo) — дослівно — швидкий на вчинки за непосидючість, Куруфінве-молодшого, званого Атарінке, та Моріфінве, він же Карністіро. Хіба що його, Фіндекано, власна сестра і найкраща подруга двох перших.

Яблуко з вази в кишеню, сорочку осмикнути, накидку поправити… Волосся… Ні, вже нема коли… Густий гребінь заплутався в тяжких чорних пасмах і полетів на підлогу… Сандалі Фіндекано взув вже у дворику і зітхнув полегшено — минулося. Ніхто його не запримітив, а отже, нікому й запитати, куди це його urqui [39] Urqui (кв) — орки несуть, як ще й Тельперіон [40] Тельперіон (Telperion) — чарівне дерево, що випромінювало світло. Воно, та подібне йому дерево Лауреліна (Laurelina), освітлювали Благословенний Край (острів Аман). не світить у повну силу.

Вулиці Тіріону поки що порожні. Вряди-годи з’явиться якийсь знайомий Ельда … Незнайомі тут трапляються зрідка, і ті родом з Ваніяр, або Телері. А Нолдор Фіндекано знає всіх і чемно вітається з зустрічними.

— Вітаю, пане Руміле…

— Вітаю, сину Нолофінве…

Пан Руміл — книжник і мудрець… Він — Пробуджений, тобто з тих Ельдар [41] Eльдар (Eldar) — множина від ельда , котрі прокинулися там, за морем, на березі озера Куівінен. Скільки він, мабуть, бачив цікавого… І страшних urqui теж бачив, напевне… І вовкулаків… Великий Князь Фінве, котрий доводився Фіндекано дідом, іноді оповідав про сутички під зоряним небом, коли Ельдар, озброєні саморобними луками та списами, відбивалися від жахливих потвор, котрі чигали в темряві. «У смерті багряні очі… Та не лякаймося зла… Серед вічної ночі… на небі зірка зійшла…»

Пробуджені оповідають про минулі часи не дуже охоче… А Фіндекано просто таки прагне таких оповідей. І чому він не прокинувся біля озера за морем? Хоча, тоді він не мав би ні мами, ні тата, як пан Руміл, котрий неквапом прямує до міської книгозбірні. А братом вважав би того, хто прокинувся поруч…

— Вітаю, вую Арафінве…

— Вітаю, Фіндекано… Як справи? — лагідно запитує золотоволосий Ельда в блакитній накидці, розшитій золотими квітами.

— Усе гаразд! — бадьоро відповідає Фіндекано і хутко щезає в провулку, відгородившись від вуя завісою з листя дикого винограду. Князь Арафінве встає зрання, щоб наповнити свою душу тишею, та світлом Тельперіону. Так, принаймні, говорить його син Фінарато, Фіндеканів приятель, книжник і мрійник. Як-то у нього виходить, Фіндекано поки що не тямить… От, коли піде у науку до Вишнього Ірмо, тоді, можливо…

А ось і мета мандрівки — остання садиба міста… Далі — зелена долина, котра веде до моря.

Дивний цей останній дім… Фіндекано не знає навіть, як його і назвати… У них, в садибі Нолофінвіонів, мармурова огорожа висотою до поясу дорослому Ельда. А вище — дикий виноград на опорах… Садиба Арафінвіонів взагалі без огорожі — княгиня Еарвен плекає довкола дому квіти на обкладених мушлями клумбах. Навіть дім Великого Князя Фінве в центрі міста оточено парканом з мистецьки виготовлених металевих ґраток, по яким в’ється плющ.

А довкола цього дому — стіна в зріст дорослого Ельда з сірого каменю. І ніяких тобі квіточок. Ковану залізну браму з вибитою на ній восьмипроменевою зорею майже завжди зачинено. Щоправда, Фіндекано знає одну хвірточку, яка…

Але нині відчинено браму, і малий Ельда відважно прямує просто у двір. Відважним бути просто необхідно — біля брами стоять двоє осіб, котрих не обминути.

Вуя Феанаро, татка Майтімо, Фіндекано не боїться. Князь Minya Nosse Finwioni [42] Minya Nosse Finwioni (кв) — Перший Дім роду Фінве — запальний, швидкий на слова і на вчинки, все так, але він не є лихим. Незважаючи на оту стіну довкола садиби, котра неначе випромінює зневагу та гордощі.

А от його співрозмовник — інша річ. Він — Вишній… Не Вишній Мая, яких багато у Тіріоні, а Вишній Вала… Фіндекано вже бачив цю особу, а ще більше про неї чув.

Вишніх Богів-Валар, під захистом яких випала честь жити Ельдар, до недавнього часу було в Амані всього чотирнадцятеро. Сім чоловіків і сім жон, схожих на Ельдар ззовні. Такий вони приймають вигляд, щоб не вразити підопічних своєю могутністю. Оповідають же Пробуджені, що коли Вишній Ороме, Великий Мисливець, з’явився перед ними зненацька у силі і славі, то воїни — Квенді [43] Квенді (quendi) — загальна назва для всіх народів ельфів (так бо звалися тоді Ельдар) покинули списи та луки і заховалися в лісі. Не сховалися лише троє, що потім стали Великими Князями… Інгве, Фінве, Ельве. Найхоробріші…