Мирослава Горностаева: Астальдо

— Він , мовляв, відбув покарання у Судді Намо, в Мандосі [45] Мандос (Mandos) — Чертоги Мертвих, притулок душ опісля смерти, якими опікувався Вала Намо , - продовжує Нерданель стиха, вже забувши про свого малого небожа, — і Суддя його відпустив, бо той присягнув, що не робитиме зла… Отаке-то одурить і Суддю, і самого Великого Манве… Таке вже солодке — хоч до рани прикладай… Таке саме прийшло якось на тому березі до сусіднього селища, і нерозумні Квенді впустили його за огорожу… «Я коваль, майстер — Мая, звуся Артано … Вишній Ауле не дасть вам тієї премудрості, що я» Яка порядна особа так говорить про свого наставника? А потім всі ті Квенді просто щезли… Декого потім знайшли — по кривавому сліду. Той Артано не ковалем був — чародієм- ngaurо[46] Ngaurо (кв) — вовк-перевертень , ним нас малих дорослі лякали, аби ми до лісу самі не бігали, говорили — Саурон [47] Саурон (Sauron) — Ненависний забере… А як татко мій стали вчитися у Вишнього Ауле, то Великий Коваль оповів якось, що отой перевертень колись справді був у нього, Ауле, підмайстром, тільки ковальству вчитись не хотів — вважав, що вартий більшого, в чародійстві Валар перевершити бажав. От і знайшов собі наставника — якраз до пари. Хазяїн Urqui , і Хазяїн Вовкулаків. І куди дивиться Еру-Всевишній, адже Вовкулака і досі блукає Середзем’ям, а там багацько зосталося Квенді… А вже дозволяти оцьому, хоч він і Вала, ходити Валінором [48] Валінор (Valinor) — Заповідний Край на острові Аман, де мешкали Боги. вільно, Вишні Боги не мусили б задля безпеки наших дітей…

Музика стихла, і в глибині будинку почувся дитячий писк і хлоп’ячий сміх. Швидко по тому на галерею вийшов гінкий, мов лозина, рудоволосий підліток-Ельда. Під пахвами він ніс двох руденьких же малят, які захоплено борюкалися.

— Я все виконав, мамо, і можу йти, — озвався він, ставлячи братиків на ноги, — Макалауре хоче грати ще, аж доки не прийде його навчитель. А ми з Фіндекано пройдемося долиною.

— Не тиняйтеся більше половини кола світла, — застерегла Нерданель, — і візьміть щось поїсти.

Майтімо напакував мішечок фруктами, подав приятелеві руку, і вони гордо пройшли через браму, біля якої вели неквапливу бесіду господар садиби та його небезпечний гість. У Фіндекано похололи пальці, бо Мелькор знову позирнув на нього з якимось особливим зацікавленням. Майтімо гордовито підвів рудоволосу голову, і вклонився Вишньому з княжою гідністю. Його таткові, здається, це сподобалося, бо грізний Феанаро усміхнувся і провів долонею по волоссю сина, яке притримував обруч-оберіг з міді.

— Гуляти подався, Руссандоле? — сказав князь лагідно, — гаразд… Розважайтеся.

Приятелі йшли неспішним кроком, аж доки не сховалися за першими деревами, що росли у видолинку, який вів до моря. Тут вони перезирнулися і перейшли на біг.

— Злякався? — спитав Майтімо на бігу.

— У мене крижинка всередині, - пожалівся Фіндекано, — а я ще хотів мати epesse[49] Epesse (кв) — прізвисько для хоробрих… Хотів зватися Астальдо[50] Астальдо (Аstaldo) — відважний, доблесний , як Тулкас-воїн, найхоробріший з Валар… Я боягуз, авжеж?

— Ти — Відважний, — видихнув Майтімо на бігу, — все Середзем’я вславлятиме Фіндекано Нолофінвіона, коли той прибуде туди у силі і славі.

— Але ж я боюся Мелькора, — жалібно вимовив Фіндекано.

— Однак цього зовсім не помітно! — потішив Майтімо, звертаючи у знайомий обом вибалок, — а це найголовніше. Чорний Вала завжди був лютий на Квенді, бо вони перед ним не плазували — принаймні так оповідають Пробуджені… Не знаю, чого він хоче від батька, але спокій покинув садибу Феанаріонів. Татко ніколи не схилиться ні перед ким, а ненька… Мамі не подобається це приятелювання, і вона цього не приховує. Вона мені дещо оповіла зі своїх дитячих років, і запевняє, що для Хазяїна Urqui , найголовніше — вивернути душу Квендо як рукавичку і змусити біле назвати чорним, а чорне — білим.

— Тобто, — аж зупинився Фіндекано, — зробити з Квендо urко? … То це таки правда?

— Пробуджені запевняють, що це не так, — заспокійливо мовив Майтімо, — оті ікласті потвори, схожі на великих мавп, напевне не є колишніми Квенді. Але мама говорить — найстрашнішим є душа urко в тілі Ельда. Там, в Середзем’ї, серед небезпек, одразу було видно, де біле, де чорне. Тут, в безпеці і добрі, можна й помилитись.

— Це мама твоя каже?

— Мама… — кивнув Руссандол, — вона мудра… Ми прийшли , оtorno[51] Оtorno (кв) — побратим (брат по духу, не по крові)…