Мирослава Горностаева: Вогонь для Вогнедана

Вербена, посвячена жриця Ігворра — цілителя, одного з супутників Богині, швиденько перевела літочислення на сучасне, моанське, і зрозуміла, що Визволитель з’явиться на світ ще за її життя. Вона об’їздила трохи не всю Чорногору і таки знайшла другий уривок на якомусь прикордонному хуторі.

А сказано було у другому уривку, що Рятівник прийде у явний світ не сам, а з сестрою-близнючкою, котра буде йому вірною помічницею і матиме стільки ж Сили, скільки і її брат… Що буде він наступним втіленням Останнього Повелителя вільного Ельберу, Вогнедана, сина Святослава… Що народиться ця дивна пара від змішання крові трьох шляхетних родів Ельберу — Лелегів — Саламандрів, Ведангів та Пардів… Що буде ця чиста кров дивних занечищена моанською отрутою, але майбутній Повелитель випалить ту отруту вогнем свого духу. І що саме йому судилося підняти з попелу Ельбер Прекрасний. Від Зелеміню до Чорногори…

Ольг пам’ятає, як ще зовсім юним бувши розбирав разом з сестрою загадкові знаки божеської мови, зовсім не схожі на звичаєві руни Ельберу… Бо писав Вишезір з Сіллону мовою тих, котрі спустилися з небес у цей світ майже чотири тисячі літ тому, писав мовою своїх пращурів, бо й сам був чистокровним дивним .

Вербена була істотою, котра одразу починає діяти. Вона склала список дивних з трьох сімейств, і почала тасувати імена як карти у новомодній ішторнійській грі.

Найперше вона звернула увагу на чорногорського напівкровку Іскру Парда… Спадкоємця Чорногорського князівства з моанською отрутою в крові. Княжич, хвала Богам, майже не знав матері, бо принцеса Шаніла, насильно одружена з його батьком Вітаном, давно покинула і Чорногору, і сина. На той час її і в живих уже не було. Бурхливе життя і нестримність у любощах довели принцесу до ранньої смерти. Вітан, тодішній князь Чорногори, давно махнув рукою на походеньки дружини. Вона якось по-своєму кохала красеня-чорногорця, бо випрохала у імператора помилування для чоловіка, коли того хотіли стратити за участь його рідного брата Вітра у Данадільському повстанні. Але сином майже не займалася. Вербена вознесла Богам хвалу за їхні маленькі милості, і почала підбирати дружину для напівкровного .

В родині Ведангів на ті часи не було дівчат на виданні… Князь Воїбор Ведангський помер у дорозі до Лугерби… Про те, що його паломництво до гробниці Святого Старця співпало у часі з Другим Квітанським повстанням, вголос не говорили. У нього зосталися невтішна вдова Діяна з роду Дубових та син-підліток Воїслав.

Вербена тоді звернулася до власного роду. Дівчат на виданні було у Лелегів двоє. Вона сама, та її сестра Денниця.

Вербена була визнаною красунею, але подивитися на її сестру приїздили шляхтичі аж із Зелеміню. Всі говорили, що гідна вона хіба що руки срібного ельфа з острова Сіллон. І, ясна річ, горда Денниця ніколи не звертала уваги на потиху закоханого у неї напівкровного княжича Чорногори.

Оскільки у Іскри його вподобання були написані на обличчі, а в сірих очах аж сльози ставали, коли Денниця пропливала повз нього лебідкою, Вербена наважилась на рішучий крок. Вона прочитала сестрі стародавні сувої і спитала впрост, чи ладна вона, Денниця, вийти заміж за Іскру Парда задля сповнення. видіння.

Денниця довго думала над словами сестри… Вона ще нікого не кохала. Іскра їй був милим як родич, але не більше. Вона і ставилася до нього, як до брата. Але можливість стати бабусею Рятівника… Дожити до обіцяної волі…

Словом, невдовзі очманілий від щастя Іскра стояв у церкві Високого Замку поруч з Денницею Лелег. Папери про введення у закон у нареченої були в порядку — про це подбав її брат Ольг, котрий якраз тоді повернувся з далекого Лояну і почав торгувати вином . Її батько Станимир, хоч і не дуже-то довіряв пророцтву, але і не чинив доньчиному шлюбу перешкод. Ну, а князь Вітан лише радів, що за його напівкровку пішла така красуня.

Згодом Іскра дізнався про пророцтво… З легенд і чуток… Гірка тінь лягла між ним та Денницею… Він більше не вірив в кохання дружини… І плід цей шлюб дав лише один — доньку Конвалію…

Ну, а Конвалію і умовляти не треба було — вона сама кинулася в обійми Воїна Ведангського, завершаючи задум Вербени… І ось воно, обіцяне дитя , попискує на руках у стрия Ольга…

Думає Ольг, що дорого б дали вороги за те, аби кинути оце, таке беззахисне тільце, під кований вояцький чобіт… Скільки він набачився страхіть у Квітані… Замордованих жон, замучених дітей… Немовлят з розбитими голівками… Хатин, спалених разом з людьми…