Анджей Сапковский - Відьмак. Кров ельфів

— Магія, — Йеннефер, вдивляючись у небо над узгір’ями, поклала руки на луку сідла, — з точки зору декого є втіленням Хаосу. Вона ключ, що може відчинити заборонені двері. Двері, за якими причаїлися кошмар, загроза й неймовірна жорстокість, за якими чигають вороги, деструктивні сили, міць чистого Зла, що може знищити не лише того, хто ті двері відчинить, а й цілий світ. А оскільки не бракує тих, хто біля цих дверей маніпулює, колись хтось зробить помилку, і тоді погибель світу буде зумовленою і неминучою. Тому магія є помстою і знаряддям Хаосу. Те, що після Кон’юнкції Сфер люди навчилися користуватися магією, є прокляттям і погибеллю світу. Погибеллю людськості. І так воно є, Цірі. Ті, хто вважає магію хаосом, не помиляються.

Карий жеребчик чародійки заіржав протягло, коли вдарила його п’ятками, і рушив вільно через вересовище. Цірі погнала коня, поїхала слідом, зрівнялася. Верес сягав стремен.

— Магія, — продовжила по хвильці Йеннефер, — з точки зору декого є мистецтвом. Мистецтвом величним, елітарним, таким, що може творити речі чарівні й незвичні. Магія — це талант, даний небагатьом обраним. Інші, таланту позбавлені, можуть тільки дивитися зі здивуванням і заздрістю на результати праці митців, можуть дивуватися створеному, відчуваючи заразом, що без цих творів і без цього таланту світ став би набагато убогішим. Те, що після Кон’юнкції Сфер дехто відкрив у собі талант і магію, те, що знайшли ми в собі Мистецтво, є благословенням краси. Й так воно і є. Ті, хто вважає магію мистецтвом, також мають рацію.

На овальному голому узгір’ї, що поставало з вересовищ, наче хребет зачаєного хижака, лежав величезний камінь, спертий на декілька інших, менших камінчиків. Чародійка спрямувала коня у його бік, не перериваючи лекції.

— Є також і ті, хто вважає, що магія є наукою. Аби опанувати її, не досить таланту й уроджених здібностей. Необхідні роки пильного навчання і важкої праці, необхідні витривалість і внутрішня дисципліна. Так отримана магія є знанням, є пізнанням, чиї межі постійно розширюються світлими й живими розумами, через досвід, експеримент, практику. Так здобута магія — це поступ. Це плуг, ткацький станок, водяний млин, горно, важіль та багатошківний блок. Це поступ, розвиток, це зміна. Це постійний рух. Уверх. До кращого. До зірок. Те, що після Кон’юнкції Сфер ми відкрили магію, дозволить нам колись досягнути зірок. Зійди з коня, Цірі.

Йеннефер наблизилася до моноліту, поклала долоню на шорстку поверхню каменю, обережно згорнула з нього пил і засохле листя.

— Ті, хто вважає магію наукою, — продовжила вона, — також праві. Запам’ятай це, Цірі. А тепер підійди сюди, до мене.

Дівчинка ковтнула слину, наблизилася. Чародійка обійняла її за плечі.

— Пам’ятай, — повторила. — Магія є Хаосом, Мистецтвом і Наукою. Вона є прокляттям, благословенням і поступом. Усе залежить від того, хто магією користується, як і з якою метою. А магія є всюди. Всюди навколо нас. Вона легкодоступна. Досить простягнути руку. Подивися. Простягни руку.

Кромлех відчутно затремтів. Цірі відчула глухий далекий грім, гримотіння, що долинало з глибин землі. Верес захвилювався, укладений ниць вихором, який раптом ударив в узгір’я. Небо раптово потемнішало, закрите хмарами, що летіли з неймовірною швидкістю. Дівчинка відчула на обличчі краплі дощу. Примружила очі від вогню блискавок, якими раптом загорівся горизонт. Мимоволі притулилася до чародійки, до її чорного волосся, що пахло бузком та аґрусом.

— Земля, по якій ми ступаємо. Вогонь, який не гасне в її середині. Вода, з якої вийшло будь-яке життя і без якої життя неможливе. Повітря, яким ми дихаємо. Досить простягнути руку, аби над ними запанувати, змусити піддатися. Магія є всюди. Вона в повітрі, у воді, у землі й вогні. І вона є за дверима, які Кон’юнкція Сфер перед нами зачинила. Звідти, з-за зачинених дверей, магія якось простягала до нас руку. За нами. Ти ж про це знаєш, вірно? Ти вже відчула торкання магії, дотик руки з-за зачинених дверей. Дотик той виповнив тебе страхом. Бо в кожному з нас є Хаос і Порядок, Добро й Зло. Але над цим можна й треба панувати. Треба цьому навчитися. І ти навчишся цьому, Цірі. Для цього я привела тебе сюди, до цього каменя, який з незапам’ятних часів стоїть на перетині вен, що пульсують силою. Торкнися його.

Скеля тремтіла, вібрувала, а разом із нею тремтіло і вібрувало усе узгір’я.

— Магія простягає по тебе руку, Цірі. По тебе, дивна дівчино, Несподіванка, Дитя Старшої Крові, Крові Ельфів. Дивна дівчино, вплетена в Рух і Змінність, у Смерть і Відродження. Та, що призначена, і та, що є призначенням. Магія простягає по тебе руку з-за зачинених дверей, по тебе, маленьке зернятко піску в коліщатах Механізму Долі. Простягає по тебе свої кігті Хаос, який усе ще невпевнений, станеш ти його знаряддям чи — перешкодою у його планах. Те, що Хаос показує тобі в снах, — це, власне, і є ота невпевненість. Хаос боїться тебе, Дитя Призначення. А хоче зробити так, аби це ти відчувала страх.