Анджей Сапковский - Відьмак. Кров ельфів

— Сосни — дурня, — розсудила Цірі, трохи висолопивши язика й малюючи вуглиною трохи кривувате деревце. — І нудні! Не розумію, що сосни мають спільного з магією? Що? Пані Йеннефер! Ти обіцяла відповідати на мої запитання!

— На жаль, — зітхнула чародійка, беручи аркуш і критично роздивляючись малюнок. — Здається мені, що доведеться ще пожалкувати про обіцянку. Що сосни мають спільного з магією? Нічого. Але ти намалювало вірно і вчасно. А як на дівицю, то й дуже добре.

— Смієшся з мене?

— Ні. Я рідко сміюся. Мушу мати насправді істотний привід, щоб сміятися. Зосередься на новому аркуші, Несподіванко. Намальовано на ньому ряди із зірок, кіл, хрестиків і трикутників, у кожному ряду інша кількість кожного з елементів. Подумай і відповідай: скільки зірок повинно бути в останньому рядку?

— Зірки — це дурня!

— Скільки, дівчино?

— Три!

Йеннефер мовчала довго, вдивляючись у тільки їй відому деталь на різьблених дверцятах шафи. Зла усмішка на вустах Цірі почала потроху зникати, аж врешті — зникла цілковито, без сліду.

— Напевне, тебе цікавило, — дуже повільно промовила чародійка, не припиняючи розглядати шафу, — що станеться, якщо ти даси мені безглузду й дурну відповідь. Може, ти вважала, що я не помічу, бо відповіді твої аніскільки мене не цікавлять? Ти невірно думала. Може, розсудила ти, що я просто візьму до відома, що ти нерозумна? Погано розсудила. А якщо тебе знудило тестування і ти хотіла натомість протестувати мене… Ну, тобі це вдалося? Так чи інакше, але цей тест закінчено. Віддай мені аркуш.

— Я вибачаюся, пані Йеннефер. — Дівчинка опустила голову. — Звичайно, там повинна бути… одна зірка. Я дуже вибачаюся. Прошу не гніватися на мене.

— Подивися на мене, Цірі.

Вона підвела, здивована, очі. Бо чародійка вперше звернулася до неї на ім’я.

— Цірі, — сказала Йеннефер. — Знай, я, що б там не здавалося, гніваюся настільки ж рідко, як і сміюся. Ти мене не розгнівала. Але, вибачившись, довела, що я в тобі не помилилася. А тепер візьми наступний аркуш. Як бачиш, на ньому п’ять будиночків. Намалюй шостий будиночок…

— Знову? Я насправді не розумію, навіщо…

— …шостий будиночок. — Голос чародійки небезпечно змінився, а очі блиснули фіолетовим жаром. — Тут, на порожньому місці. І не змушуй мене повторювати, прошу тебе.

Після яблучок, сосен, зірочок, рибок і будиночків дійшла черга до лабіринтів, з яких належало швидко знайти вихід, до хвилястих ліній, до плямок, що нагадували розчавлених тарганів, до інших дивних картинок та мозаїк, від яких сльозилися очі й паморочилося у голові. Потім була блискуча кулька на шнурку, в яку треба було довго вдивлятися. Вдивляння те було нудним, наче кишки в олії. Цірі постійно на тому засинала. Йеннефер, на диво, аж ніяк тим не переймалася, хоча кількома днями раніше грізно накричала на неї при спробі подрімати над однією з тарганових плям.

Від сидіння над тестами розболілися в неї шия і спина, і з дня на день боліли все сильніше. Вона засумувала за рухом і свіжим повітрям і в межах домовленості про щирість сказала про це Йеннефер. Чародійка прийняла те так спокійно, ніби давно на це чекала.

Два наступні дні вони бігали парком, перескакували через рови та загорожі під веселими або сповненими жалю поглядами жриць і адепток. Займалися гімнастикою, тренували рівновагу, ходячи по верхівці муру, що оточував сад і господарчі будівлі. Утім, на противагу від тренінгів у Каер Морені, зайняття з Йеннефер завжди супроводжувала теорія. Чародійка вчила Цірі диханню, керуючи рухами грудей та діафрагми сильними натисками долоні. Тлумачила закони руху, діяльність м’язів і кісток, демонструвала, як відпочивати, розслаблятися й релаксувати.

Під час одного з таких релаксів, випростана на траві, дивлячись у небо, Цірі поставила запитання, що нуртувало в ній.

— Пані Йеннефер, а коли ми нарешті закінчимо тести?

— Аж настільки вони тебе нудять?

— Ні… Але я хотіла б знати, чи придатна на чародійку.

— Придатна.

— Ти вже це знаєш?

— Я знала це з самого початку. Небагато є осіб, що можуть побачити активність моєї зірки. Дуже небагато. А ти зауважила це зразу ж.

— А тести?

— Закінчено. Я вже знаю про тебе усе, що хотіла знати.

— Але деякі завдання… Не дуже в мене вийшли. Ти сама казала, що… Ти справді впевнена? Не помиляєшся? Ти впевнена, що я маю здібності?

— Я впевнена.

— Але…

— Цірі. — Чародійка справляла враження водночас веселої та нетерплячої. — Від того моменту, як ми вляглися на луці, я розмовляю з тобою, не вживаючи голосу. Це зветься телепатія, запам’ятай. І як ти напевне зауважила, це не заважає нашій комунікації.