Анджей Сапковский - Відьмак. Кров ельфів

— Як довго ти мене будеш напучу… Учити?

— Так довго, скільки забажаєш. — Чародійка нахилилася, відчинила комод, вигорнула з нього стару шкіряну торбу, пояс, двоє обшитих хутром чобіт і глиняну, обплетену лозою флягу. Цірі почула, як вона лається, одночасно посміхаючись, побачила, як знову ховає знахідки в комод. Здогадалася, кому вони належать. Хто їх там залишив.

— Що значить — так довго, скільки забажаю? — запитала. — Якщо мене нудитиме та наука або не сподобається…

— То ми вчитися припинимо. Досить буде мені про це сказати. Або дати знати.

— Дати знати? А як?

— Якщо ми зважимося на навчання, я буду вимагати абсолютної слухняності. Повторюю: абсолютної. Тож якщо тобі наука набридне, досить буде й того, що ти не послухаєшся. Тоді наука відразу ж закінчиться. Ясно?

Цірі кивнула, глипнула на чародійку зеленим оком.

— По-друге, — продовжувала Йеннефер, розпаковуючи в’юки, — я вимагатиму абсолютної щирості. Не можна тобі буде нічого від мене приховувати. Нічого. Тож якщо ти відчуєш, що з тебе досить, достатньо буде почати брехати, прикидатися, придурюватися або замкнутися у собі. Коли я про щось запитаю, а ти не відповіси щиро, це також буде означати миттєве закінчення науки. Ти мене зрозуміла?

— Так, — буркнула Цірі. — А чи ця… щирість… Чи вона діє в обидва боки? Чи я можу… ставити запитання тобі?

Йеннефер глянула на неї, і губи її дивно скривилися.

— Вочевидь, — відповіла вона по хвильці. — Саме так воно і є. У тому й полягатиме наука й опіка, якими маю намір тебе охопити. Щирість діє в обидва боки. Можеш ставити мені запитання. Будь-якої миті. А я на них відповім. Щиро.

— На будь-яке запитання?

— На будь-яке.

— З цього моменту?

— Так. З цього моменту.

— Що є між тобою і Ґеральтом, пані Йеннефер?

Цірі мало не зомліла, налякана власною зухвалістю, заморожена тишею, що встановилася після запитання.

Чародійка повільно наблизилася до неї, поклала їй руки на плечі, зазирнула в очі, зблизька, глибоко.

— Туга, — відповіла серйозно. — Жаль. Надія. І страх. Так, здається, я не оминула нічого. Ну, тепер ми можемо взятися до тестів, ти, мала зеленоока змійко. Перевіримо, чи ти придатна. Хоча після твого запитання я дуже здивувалася б, якби виявилося, що — ні. Ходімо, бридулько.

Цірі обурилася.

— Чому ти мене так називаєш?

Йеннефер усміхнулася кутиком губ.

— Бо я обіцяла щирість.

Цірі випросталася, нервуючись, нетерпляче закрутилася на стільці, твердому, що намулював сідниці після кількох годин сидіння.

— Нічого з того не вийде! — гарикнула, витираючи об стіл забруднені вуглиною пальці. — Адже нічого… Нічого в мене не виходить! Я не придатна для чарівниці! Я про те з самого початку знала, але ти й слухати мене не хотіла! Не звертала уваги взагалі!

Йеннефер трохи підвела брови.

— Кажеш, я не хотіла тебе слухати? Цікаво. Зазвичай я приділяю увагу будь-якій фразі, що промовляють у моїй присутності, і нотую її, щоб не забути. Але умовою є, щоб була в ній хоча б крихта сенсу.

— Ти постійно насміхаєшся, — заскреготіла зубами Цірі. — А я хотіла тобі просто сказати… Ну, про ті здібності. Бо, бач, там, у Каер Морені, у горах… Я не могла зробити жодного відьмацького Знаку. Ані єдиного!

— Я про те знаю.

— Знаєш?

— Знаю. Але це ні про що не свідчить.

— Як це? Ну… Але ж це ще не все!

— Слухаю напружившись.

— Я не підходжу. Чи ти цього не розумієш? Я… занадто молода.

— Я була молодшою, коли починала.

— Але ти напевне не була…

— Про що тобі йдеться, дівчино? Припини затинатися! Хоч одне повне речення, я тебе прошу.

— Бо… — Цірі опустила голову, зарум’янилася. — Бо Іола, Мирра, Еурнейд і Кат’є, коли ми обідали, сміялися з мене й говорили, що чари для мене неприступні, а я не зроблю жодної магії, бо… бо я… дівиця, а це значить…

— Уяви собі, я знаю, що воно значить, — урвала її чародійка. — Напевне, ти знову вважатимеш злостивою насмішкою, але із прикрістю повідомляю тобі, що ти плетеш дурню. Повертаймося до тесту.

— Я дівиця! — повторила Цірі зухвало. — Навіщо ці тести? Дівиця чарувати не може!

— Не бачу виходу. — Йеннефер відхилилася на спинку стільця. — Тож іди і втрать дівоцтво, якщо воно настільки тобі заважає. Я почекаю. Але, будь ласка, поспіши.

— Ти жартуєш із мене?

— Ти помітила? — Чародійка посміхнулася легенько. — Вітаю. Склала ти вступний тест на інтелект. А тепер — справжній тест. Напруж увагу, прошу. Поглянь: на цій картинці чотири сосни. У кожної — своя кількість гілок. Намалюй п’яту, яка пасує до цих чотирьох і яка повинна стати на оце порожнє місце.