Віталій Климчук - Рутенія. Повернення відьми

Рута повільно простягнула перед собою руку і наштовхнулася на пружну перепону. Стіна була ніби гумова — прогиналася, варто було на неї трішки натиснути. По руці розійшовся холод, і Рутенія відсахнулася.

«Ні, так не піде. Треба зосередитися!» — подумалося їй, і вона знову піднесла руку до стіни. Відчула на дотик стіну і натиснула сильніше. Стіна відповіла крижаним холодом. Лід не просто розливався по руці — він впивався у неї голками, пробиваючи наскрізь. Що сильніший натиск, то холодніше.

«Все, досить!» — і відьма рішуче ступила вперед, прогинаючи стіну всім тілом.

Холод увіп’явся в тіло рибальськими гачками, рвав шкіру на клапті. Стіна не піддавалася, а попередній холод видався дитячою розвагою. Стіна проникала у душу, виморожувала всі почуття, крім шаленого страху; усі бажання, крім повернутися назад. Та десь у глибині свідомості жеврів маленький невгасимий вогник: Дзеваннині очі, русалинка їй повірила і пішла за нею. Рутенія вхопилася за той вогник, притягла його до себе, і стало тепліше.

Відьма зробила ще один крок. Стіна розкрила свої обійми. Задихаючись, Рутенія стояла посеред тьмяної зали, не вірячи у своє щастя — вона пройшла. Так, було ще холодно, але то вже зовсім не той холод.

«А як же інші пройдуть? Чи впораються?» — ширяли тривожні думки, але пригадавши Дзеваннині очі й Бітову постать, вона зрозуміла — пройдуть. А от злидень? Невідомо. Треба зачекати.

Позаду почувся вже знайомий звук — це пройшла Дзеванна, і за мить з'явився Віт зі злиднем в обіймах.

— Що з Босем? — кинулася Рутенія. Вона хоч і зневажала його, та все ж хвилювалася.

— Та… знепритомнів від страху. Хотів назад бігти. Довелося силою втримати. А він взяв і… — Віт зневажливо подивився на непритомне тіло.

— А ви? Як ви пройшли? Що…

— Я тебе згадала, твої слова, Руто… — щасливо подивилася Дзеванна в Рутині очі.

— А я — ліс свій. Я заради нього сюди йшов. Тому і пройшов. А цьому, — Віт кивнув на злидня, — йому не було заради чого проходити. Мабуть, тому і хотів назад. Стіна не пускала…

Попереду важка дорога. Лабіринт величезний, а сил лишилося мало. Вирішили відпочити. Попадали, хто де стояв.

Першою чатувати випало Рутенії. Вона спостерігала, як засинали її супутники. Віт — одразу, щойно ліг. Дзеванна довго крутилася і навіть уві сні не могла заспокоїтися. Злидень взагалі не зміг заснути. Спочатку примостився коло однієї зі стін, але скочив, коли по його ногах пробігся волохатий павучок.

— І що вони, зарази, тут їдять? — тихо вилаявся він і підійшов до Рутенії. Та озирнулася через плече і посунулася, звільнивши місце на камені.

— Що, не спиться?

— Та де там… — задумливо мовив він. — Не люблю павуків.

— А кого ти взагалі любиш? — спитала Рутенія.

Злидень промовчав.

— Я тебе розумію…

— Ти?! Мене?!

— Ми силою тебе сюди затягнули, і ти маєш право сердитися…

— Я? Маю право? Щиро вам дякую, вельмишановна відьмо, за дароване мені право сердитися. Якщо ваша відьмацька величність не буде проти, я буду сердитися без вашого особистого дозволу!

Рутенія повернулася до злидня лицем і зазирнула йому в очі. В них вирувала ненависть, перемішана зі страхом.

— За що ти нас так ненавидиш? Чому злидні на нас полюють? Що ми вам зробили? Скажи мені чесно. Тут нікого нема, ніхто не почує. Невже заради пустопорожньої Ахруманової обіцянки дати вам Силу і возз’єднати ваш народ?

— Це не пустопорожня обіцянка! Ворон вже дав нам частку Сили, і з цією силою ми почали об'єднуватися. Скоро мій народ стане одним цілим, як було за рахманських часів, поки ви, люди, не зрадили їх!

— Невже ти не розумієш? Чорний Ворон не буде виконувати свої обіцянки! Він використовує вас у своїх цілях, а коли досягне їх, забуде про вас і про свої слова…

— Хто це каже? — вдав, що прислухається, Бось. — Відьма, яка нещодавно втратила пам’ять? І нічого не знає про своє минуле? Лише з вуст чужих їй істот? Звідки ти знаєш, що на думці у самого Ахрумана, якщо навіть про його існування ти довідалася, мабуть, позавчора?

— Я знаю достатньо! Але не думаю, що ти відразу повіриш моїм словам… словам відьми… — Рута зробила паузу. — Ти просто подумай, добре?

— Про що тут думати? Ви, особливо Дзеванна, потрібні Ахруману, і ми лише виконуємо свою частину угоди!

— Та прокинься ти, якої угоди? Ну, подумай хоч трішечки! Навіщо Ворону під боком об’єднаний народ? Народ, який, до того ж, має Силу? Він змете вас з лиця землі.

— Відьмо, припини верзти дурниці! Мені просто не спиться, і тому я тут з тобою сиджу, але слухати твою балаканину не стану!