Марина Дяченко - Електрик

— Зате, — дівчина раптом скинула підборіддя, — у нас лікарні найкращі в районі. І дитяча, й доросла. Все є: ліки, апаратура — все. Не лишилося жебраків. Пенсіонери добре живуть.

— За рахунок… сплати рахунків?

— А що?

— Оленка ж не знала, — пробурмотала Ніна.

Дівчина знову похнюпилася. Ніна взяла з її рук свій паспорт, картку-ключ і хотіла було вже піти, але повернулась від сходів:

— Міське управління електричних мереж — це справжня організація? Хто у вас тут відповідає за стовпи, дроти, трансформатори — ну, за все?

— Міськенерго.

— Тобто звичайні рахунки також приходять? За світло?

— Як усюди.

— А «міське управління мереж»…

— Це справедливо, — тихо промовила дівчина.

Ніна втрималася від грубощів і мовчки піднялася знайомими східцями.

За вікнами ледь розвиднилось. Ніна автоматично потягнулася до вимикача — та рука її зупинилась на півдорозі.

Надимаючи ніздрі, вона встала посеред напівтемної кімнати. Прислухалася.

Свинячими рилами дивилися з кутків розетки.

Маленький телевізор примостився на тумбі біля вікна. Від нього тягнувся дріт і губився в стіні.

Калачем згорнувся шнур від торшера, змією — від настінної лампи-бра.

Ніна зціпила зуби. Акуратно висмикнула з розетки шнури торшера й бра. Відімкнула телевізор: згасло криваво-червоне вічко на передній панелі. Для спокою вона вивернула би пробки, та тут, у готельному номері, не було окремого розподільного пульта; стоячи посеред кімнати, вона всміхнулася тепер уже з полегкістю.

Далі що?

Ніна повалилась на ліжко; останніми днями їй доводилося спати зовсім небагато, і сон не йшов на користь. Голова нила, всередині сиділо непоставлене питання, яке вона зачепила мимохідь — і залишила на потім із позначкою «дуже важливо».

Що за питання?

Шнур на килимі в гостьовій кімнаті. Подовжувач. Хтось поспіхом перемкнув лампу біля ліжка, висмикнувши шнур із найближчої розетки й під’єднавши до дальньої. Покоївка? Чи хто там прибирає в Єгора на дачі, хто стежить за справністю електрики? Замість того, щоб негайно полагодити розетку, хтось перемкнув лампу й, можливо, постарався сховати шнур. Та гостя, напівп’яна та змучена, випадково потягнула його — дверима, підбором чи ніжкою стільця… Й пошкодила ізоляцію.

Логічно. Та не це запитання й не ця відповідь, відверто притягнута за вуха, змушували пульсувати потилицю; а от чому перелякався слідчий? Чого він так сильно злякався, що поблід і пообіцяв випустити Ніну з міста якомога скоріше?

Лежачи, вона притягнула до себе сумку, кинуту поряд із ліжком. Відкрила, шукаючи дзеркало. Під руку підвернувся складений удвічі оранжевий аркуш. Ніна мигом спітніла — й майже одразу зрозуміла, що аркуш учорашній. Сплачений рахунок: «Тормасова Ніно Вадимівно, міське управління електричних мереж… Ви повинні сплатити… Сплату треба здійснити протягом двадцяти чотирьох годин».

І нижче дрібним шрифтом: «З усіх питань звертайтесь…» і номер мобільного телефону. Вона пригадувала — й не могла згадати: на першому рахунку, на тому, що його одержала Олена, — цей номер був чи ні?

Ніна витягнула з торби свій телефон. Подумала й сховала назад. Узяла слухавку пластикового готельного апарата на тумбочці біля ліжка.

Набрала номер, з жахом прислухаючись і не знаючи, чого сподіватися.

Стало чути музичний програш, і жіночий голос, яким звичайно говорять автовідповідачі, повідомив мелодійно і м’яко:

— Ви зателефонували в довідкову службу міського управління електричних мереж. Ви можете залишити повідомлення після сигналу чи надіслати коротке повідомлення на телефонний номер, указаний на бланку рахунку. Дякуємо за дзвінок.

Розлігся писк, і Ніна поклала слухавку.

Якби під рукою в неї був комп’ютер, вона б обов’язково спробувала вивідати щось про «міське управління мереж», та Оленчин ноутбук лежав замкнений десь у міліції і годився тільки на речовий доказ: клавіші його спеклись, і всередині все згоріло. Приплющивши очі, уже засинаючи, Ніна побачила перед собою голого Єгора, що тіпався в іскрах, і різко сіла на ліжку.

Витягнула телефон. Плутаючись і промахуючись по клавішах, настукала лист: «Єгор Дени… не отри…з…мав рахунок». Надіслала на номер, указаний на оранжевім аркуші, і подумала приречено: «Ну, зараз за цю смску з мене знімуть усе, що є на телефонному рахунку».

За кілька секунд телефон курликнув, сповіщаючи про отримання смс, і Ніна вкрилася мурашками. Напевно відповідь від робота: ваше повідомлення прийняте, сплачено стільки…