Олег Авраменко - Всі Грані Світу

— Але ви впевнені, що там була Сандра?

— Абсолютно. Її голос ні з чим не можна сплутати.

Штепан кинув погляд на Сандру, яка вже закінчила перебирати гриби, позбулася своїх залицяльників і тепер жваво балакала про щось з Інною. Обидві дівчини були захоплені розмовою і не звертали на нас уваги.

— Зрозуміло, — кивнув я. — А далі?

— Далі я почув за спиною швидкі кроки. Озирнувся й побачив пані Інну, що стрімголов бігла до мене. Вірніше, повз мене. Вона була… гм… в одній спідній білизні, без взуття. Ми з нею лише обмінялися поглядами, і пані Інна, не стишивши ходи, проминула мене й подалася до струмка. Зрозуміло, я кинувся слідом за нею.

— І що?

— І все. На цьому мій сон скінчився, — відповів Штепан. — Власне, проблема не в самому змісті цього сну, часом мені сняться й не такі чудасії. Річ у тім, що інші свої сни я швидко забуваю, вони немов вимиваються з моєї голови. А цей — навпаки. Що далі, то спогади про нього чіткішають. Позавчора зранку я пам’ятав його, як звичайнісінький сон, усе було мов у тумані, неясно, розпливчасто, плутано. Та поступово я став згадувати деталі, навіть найдрібніші, і тепер пам’ятаю його так виразно, ніби це відбувалося насправді. — Барон похитав головою. — Просто не знаю, що й думати.

— А ви говорили про це з Інною? — запитав я.

— Ще позавчора ввечері, коли почав розуміти, що з цим моїм сном коїться щось ненормальне. Я не став розповідати його вашій дружині, а просто між іншим зауважив, що минула ніч була важкою, мені кепсько спалося, мовляв, може, на погану погоду. На це пані Інна відповіла, що сама вона тієї ночі спала добре, а погода, на її думку, і не збирається псуватися. Мені здалося, вона говорила цілком щиро. А отже… — Штепан завагався.

— Отже, — допоміг я йому, — ви відкинули варіант, що Інна вам збрехала. Залишилося тільки дві можливості — або вона нічого не пам’ятає, або їй немає чого пам’ятати, оскільки все це відбувалось у вашій уяві.

— Саме так. І краще було б друге, бо тоді це проблема лише з моєю головою. Певна річ, неприємно, коли починаєш плутати сон та дійсність, але буде набагато гірше, коли виявиться, що Сандра справді ходила серед ночі до границі зовнішнього купола, зустрічалася там з кимось чужим…

— А чому раптом з чужим? Якщо це було не вві сні, то, може, Сандра потай крутить роман з одним із ваших людей?

— Ні, це неможливо. Жоден з моїх хлопців, навіть Борислав, не зміг би приховати, що ходить на нічні побачення з Сандрою. Він би сяяв від щастя, як начищений дукат. Та й це ніяк не пояснює присутності пані Інни. От її поведінка лякає мене найбільше. Мчала крізь хащі, босоніж, в одному спідньому, не тямлячи себе… Ні, хай ліпше це буде сон…

Я став розпитувати Штепана, з’ясовуючи найменші подробиці його видіння, але так і не зміг виявити зачіпки, яка б дозволила встановити, було це вві сні чи насправді. Тієї ночі на варті стояли я з Радованом, а потім Сандра з Мілошем (після Сідхового зникнення ми почали чергувати парами і не в три зміни, а в дві), проте Штепан не підходив до вогнища, навіть не дивився в той бік, а вийшовши з намету, відразу подався до струмка. На годинника він також не дивився; місяць стояв високо, тобто вахту могла нести і та, й інша пара.

Сам я був переконаний, що це сталося (якщо, звісно, сталося) вже після мого чергування, бо я б нізащо не проґавив усіх цих нічних ходінь, а надто ж — жінчиного спринтерського ривка в самій білизні. Штепан думав так само, тому ще вчора обережно розпитав Мілоша, що був Сандриним напарником. Ніякого результату ці розпитування не дали, а отже, якщо Сандра й відлучалася, то подбала про те, щоб Мілош не пам’ятав про її відсутність. Це означало… я ще не вирішив, що саме, але вже точно щось дуже погане…

Повернувши голову, я знову подивився на Сандру. Перехопивши мій погляд, вона променисто всміхнулася й помахала мені рукою. А от Інна миттю відчула якийсь негаразд і подумки запитала:

„Владе, що трапилося?“

„Точно не знаю,“ — відповів я. — „Може, так, а може, й ні. Штепан розповів мені дивну історію.“

„Яку?“

„Гадаю, тобі краще почути її від нього.“

„Добре. Зараз я…“

„Ні, не квапся,“ — зупинив я Інну. — „Треба влаштувати це так, щоб ні в кого не виникло підозр. Ми зі Штепаном завжди тримаємось осторонь, коли ви готуєте їжу, а от якщо й ти приєднаєшся до нас…“

„Ого, яка конспірація!“ — здивувалась і водночас стривожилась Інна. — „Що ж, тоді зробимо інакше. Сьогодні якраз моя черга перевіряти куполи, я попрошу Штепана супроводжувати мене. Годиться?“