Олег Авраменко - Всі Грані Світу

„Гарна ідея,“ — схвалив я.

Хвилин через десять Інна так і вчинила. А я підійшов до гурту й завів розмову з Сандрою — про всяк випадок, щоб утримати її на місці. Мушу визнати, акторським талантом природа мене обділила, тому дівчина, мабуть, помітила, що я чимось стурбований, однак не надала цьому значення. Я ж у думках молився про те, щоб мої найгірші підозри не справдилися, благав усіх святих та нечистих про єдину ласку — не забирати в мене сестру, яку я так довго шукав…

Коли Інна та Штепан повернулися після обходу периметру всіх трьох куполів, вечеря вже була готова. Потім настав час традиційних вечірніх посиденьок довкола вогнища, тож нам з Інною довелося відкласти нашу розмову до відбою.

Цієї ночі знову чергували Сандра з Мілошем, тільки вже в першу зміну, і у фургоні ми лишилися вдвох, що було дуже до речі. Оскільки вогнище знаходилося на пристойній відстані від нас, а на фургон ще й було накладено глушильні чари, ми не мусили говорити подумки — досить було просто не підвищувати голосу, і Сандра не могла почути нас. А якби навіть підійшла ближче і щось розчула, то однаково нічого не зрозуміла б — адже ми, ясна річ, розмовляли українською. Єдиним, хто міг зрозуміти нас, був Леопольд, проте він ще від самого початку подорожі взяв собі за звичку ночувати в траві неподалік вогнища.

Роздягнувшись, ми лягли на м’який широкий матрац, укритий шовковим простирадлом, а натягати на себе ковдру поки не стали — початок ночі був досить теплим. Коли Інна зручно вмостилася біля мене, поклавши голову мені на груди, я запитав:

— Ну, то що думаєш?

Вона стиха зітхнула:

— Краще б це був просто сон.

— А якщо ні?

— Тоді кепські наші справи. І не просто кепські, а паскудні. Я пробувала вдатися до самогіпнозу, щоб пробудити забуті спогади тієї ночі, але безрезультатно. Якщо Штепанові нічого не примарилося, то я зазнала потужного ментально-маґічного впливу. З чийого боку — вже інше питання.

— Гм… Хто ж іще міг це зробити, крім Сандри?

(А от імена, задля зайвої остороги, ми вимовляли подумки — вони ж бо всіма мовами звучать однаково. Проте я не обтяжуватиму вас такими деталями.)

— Хоча б той, — відповіла Інна, — з ким вона зустрічалася біля струмка. Можливо, то був Сідх. А може, хтось інший — той, хто вбив Сідха.

— Так чи інакше, — похмуро мовив я, відчуваючи моторошну порожнечу в грудях, — а все одно виходить, що Сандра є зрадницею.

— Це один з двох можливих варіантів, коли відкинути найпростіше і найзручніше пояснення про Штепанові ґалюцинації. А друга можливість полягає в тому, що Сандра й сама стала жертвою маґічної атаки. Сідх або хтось іще, назвемо його за традицією Іксом, підкорив її своїй волі.

— Тоді Ікс має бути надзвичайно могутнім чаклуном, — зауважив я. — Щоб його чари могли пробитися крізь потрійний захист куполів і не здійняти тривоги… брр!… Чому ж тоді ми досі живі?

— Цього я теж не розумію. Хоча, з іншого боку, Ікс не спромігся потрапити в табір, його сили вистачило лише та те, щоб прикликати до струмка нас з Сандрою. А там… ну, може спрацював наш інстинкт самозбереження, і ми не вийшли за зовнішній купол.

— Або цьому завадив Штепан, — припустив я. — Він же побіг за тобою. Ікс і йому стер пам’ять, але зробив це недбало. Якби не це, ми б навіть не здогадувалися про те, що сталося.

— Власне, ми й зараз не знаємо, що насправді сталося, — сказала Інна й міцніше пригорнулася до мене. — Владику, мені страшно! Швидше б приїхали ті інквізитори…

— Залишилося ще дві ночі. Максимум три. Ми мусимо протриматися… — Я на хвильку задумався. — От що, Інно, цієї ночі я не спатиму. Стерегтиму твій сон — і Сандрин також. А зранку висплюся. Наступної ночі вчиню так само, а коли й післязавтра підмоги не буде, то й на третю ніч…

— В цьому немає потреби, — урвала мене Інна. — Я вжила додаткових заходів безпеки.

— Яких?

— Ну, по-перше, налаштувала основний купол так, щоб він дав нам сигнал, коли Сандра вийде за його межі. — З цими словами вона наклала на мене чари, що встановили пасивний контакт між мною та куполом. — Нам обом задзвенить у вухах і ми відразу прокинемось. Про нас я також подбала: якщо я вийду за периметр, то дзвенітиме в тебе, а якщо ти — у мене.

— Добре придумано.

— А по-друге, — провадила Інна, — далі від струмка, за межами зовнішнього купола я накидала маґічних пасток. Ікс майже напевно їх помітить і нейтралізує — але тоді, знов-таки, спрацює сигналізація.

— Ти просто геній, сонечко! — захоплено мовив я. — А завтра неодмінно вигадаємо щось іще… Тільки треба бути обережними. Якщо Сандра не жертва, а ворог — хоч я й відмовляюся в це вірити, — то присутність пасток і сигналізації насторожить її.