Лише коли Сандра закінчила, батько став розпитувати її, прояснюючи моменти, які вона пропустила або не досить чітко змалювала. Потім він узявся за нас з Інною, Штепана та Леопольда, а згодом наказав доньці покликати Младка й Мілоша — останніх людей, що бачили Сідха в таборі. У командора Торічеллі виявилася залізна хватка, він поводився як справжнісінький слідчий на допиті, і я не міг позбутися враження, що виступаю в ролі підозрюваного. Так само почувалися й інші — а особливо дісталося Младкові, Мілошу й Леопольдові. Чи не вперше на нашій пам’яті кіт мріяв чимшвидше припинити розмову, і щойно Сандрин батько відпустив його, він негайно втік аж у протилежний кінець галявини і сховався в густій траві.
Вичавивши з нас усі соки і переконавшись, що більше нічого корисного ми повідомити не можемо, командор Торічеллі замовк і на кілька хвилин задумався. Після чого сказав:
— А тепер я хотів би поговорити з одним Владиславом. Віч-на-віч.
Сандра тут-таки встала і пішла до фургону. Штепан зі своїми людьми подався слідом за нею, але спершу дочекався від мене ствердного кивка — він не втрачав жодної нагоди підкреслити, що лише за мною і за моєю дружиною визнає право віддавати йому накази.
Інна ж не рушила з місця, спрямувавши на мене запитливий погляд. Їй геть не сподобалось, як безцеремонно відшив її Сандрин батько. Вона дуже гостро реагувала на такі речі.
„Будь ласка, заспокойся,“ — подумки мовив я. — „Зараз невдалий час влаштовувати сцени. Все одно ти будеш у курсі нашої розмови.“
„Гаразд,“ — погодилася вона, підвівшись із трави. — „Сподіваюсь, командор має для цього вагомі підстави.“
Інна відійшла, але продовжувала утримувати зі мною зв’язок.
— Отже, — заговорив командор, коли я запевнив його, що ми залишилися сам-на-сам, — будемо виходити з того, що вночі у вашому таборі не було нікого стороннього — ні людини, ні звіра, ні інфернальної істоти.
Я ствердно кивнув:
— Ми теж так вважаємо. Схоже, що Сідх самостійно залишив межі табору.
— А от це не конче, — заперечив Сандрин батько. — Його міг примусити один з ваших супутників. Або виманити хитрістю.
На якусь секунду я аж сторопів. Інна, що чула нашу розмову, теж була шокована. Досі нам обом навіть на думку не спадала така можливість. Штепанові та його людям ми цілком довіряли і швидше ладні були запідозрити у ворожих намірах Сідха чи навіть Сандру, аніж їх. Я добре пам’ятав, як Штепан зітнув голову Чорному Емісарові, що намагався нацькувати на нас його людей і майже досяг своєї мети; як блискавична реакція барона врятувала наші життя в мить нападу розбійників. Я пам’ятав, як помирав Йожеф зі стрілою в грудях; як Штепан не хотів залишати нас, коли ми билися з Женесом… Ні, я не міг повірити в зраду загорян!
— Розумію, вам неприємно думати про це, — озвався командор. — Ви багато пережили разом і почуваєте до цих людей щиру симпатію. Але спробуйте бути об’єктивним і неупередженим. Я в жоднім разі не стверджую, що всі загоряни — вороги. Лише припускаю, що серед них є один зрадник. Так само ви можете підозрювати й Сандру. Сам я знаю, що з нею все гаразд, вона моя дочка, і я цілком довіряю їй, та разом з тим визнаю, що ви не маєте вагомих підстав викреслити її зі списку підозрюваних.
„За винятком того, що вона подобається нам,“ — подумки зауважила Інна. — „Краще вже підозрювати Сідха.“
„Атож. У цьому плані він найзручніший для нас підозрюваний,“ — погодився я, а вголос сказав:
— А як щодо лейтенанта-командора Сідха?
— Це моє друге припущення. Хоч я ніяк не доберу, навіщо тоді він зник. Просто не бачу в цьому сенсу. Був би він зрадником, то просто привів би вас у пастку і залишався б з вами до останньої миті, щоб не викликати підозр, а при першій зручній нагоді вдарити вам у спину. Зате тепер ви насторожі й заскочити вас зненацька буде ще важче.
— І взагалі, — додав я, — всі теорії про зраду грішать однією спільною вадою. Якщо весь цей час з нами був ворог, то він мав чимало можливостей убити нас. А проте ми досі живі.
— Ви занадто скромні, Владиславе, — не погодився зі мною Віченцо Торічеллі. — Судячи з усього, що я чув про вас, ви з дружиною маєте блискавичну реакцію й загострене відчуття небезпеки. Те, як ви хвацько подолали Женеса з його відточеною тисячоліттями майстерністю, є засторогою для кожного, хто прагне вашої смерті. Можливо, зрадник просто не міг наважитися на замах… А втім, ви маєте рацію. Я й сам не дуже вірю в існування зрадника. Найімовірнішим мені видається варіант, що Сідх став жертвою власної необережності. На користь цього свідчить і та обставина, що він залишив табір, не взявши з собою нічого, крім зброї. Отже, він просто вирушив прогулятися, а під час цієї прогулянки з ним сталося щось лихе. Що саме — ми можемо тільки гадати.
Читать дальше