Террі Гудкайнд - Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

«Пишайся тим, що зробив правильний вибір, Річард.

Вибір, який дозволив відбутися тому, що повинно. Але нехай не оселиться в твоєму серці гординя від думки, ніби все зробив ти один».

Річард подумав, а де, власне, межа? Однак він зрозумів, що йому ще багато чому потрібно навчитися, перш ніж він стане справжнім чарівником. Він навіть не був упевнений, що хоче ним стати, але тепер змирився з тим, хто він є насправді — той, хто народжений з даром, той, хто народжений бути каменем, кинутим у ставок.

Син Даркена Рала, що мав щастя вирости з люблячими його людьми. Річард відчув ліктем руків'я меча. Цей меч був створений для нього.

Він — Шукач. Справжній Шукач.

Думки Річарда знову звернулися до духу тої жінки, що після смерті принесла йому більше щастя, ніж доставила болю за життя. Він був радий, що Денна знайшла спокій. Нічого іншого він не міг би побажати їй.

Прокинувшись від роздумів, він поплескав гара по лапі.

— Почекай хвилинку, я зараз дещо принесу. Річард збігав на кухню і поцупив звідти баранячу ногу. Коли він примчав назад, Гратч від збудження нетерпляче пританцьовував на сходинках. Сівши, вони прийнялися їсти: Річард свій суп, а Гратч — м'ясо.

Коли вони все з'їли — причому Гратч згриз навіть кістку, — Річард дістав з кишені довгий локон Келен.

— Це належить жінці, яку я люблю. — Гратч задумався, потім подивився на юнака, простягнув лапу і взяв довге пасмо. — Я хочу, щоб це було у тебе. Я їй розповідав про тебе і пояснив, що ти для мене значиш. Вона буде любити тебе, як я, Гратч. Вона ніколи тебе не прожене. Ти можеш залишатися з нами, скільки захочеш і коли захочеш. Дай-но мені його на хвилинку.

Гратч простягнув йому пасмо. Річард зняв з шиї ремінець, на якому висів зуб Скарлет. Він йому більше не знадобиться, адже Річард вже використовував його, викликавши дракониху. Прив'язавши довге пасмо до ремінця, Річард надів його на шию Гратча.

Гар погладив локон кігтем і розплився в усмішці, зморщивши ніс і демонструючи всі свої ікла.

— Я зараз вирушаю до неї. Хочеш зі мною?

Гратч радісно захитав головою, прядучи вухами і ляскаючи крилами від ентузіазму.

Річард оглянув розкинуте перед ним місто. Вулицями рухалися війська.

Багато військ. Армія Імперського Ордена. Досить скоро вони наберуться сміливості з'ясувати причину загибелі Вищої Ради, навіть якщо це справа рук чарівника.

Річард посміхнувся:

— Тоді я, мабуть, піду візьму коня, і ми рушимо. Думаю, нам краще забратися звідси.

Він зрадів світлу нового дня. Легкий теплий вітерець роздував плащ мрісвіза. Скоро весна.