Сергій Недоруб: Пісочний Годинник

Розділ 24.

Пісочний Годинник

Марк не зважився послідувати за Сенатором, хоча йому дуже хотілося хоча б подивитися йому услід. Він примусив себе повернутися
на місце. Стиснувши голову руками, він постарався хоча б хвилину ні про що не думати. Тепер він був упевнений що втрата контролю над ситуацією не найгірше, що могло відбутися. Він не передбачав, що все може бути набагато складніше, і
йому доведеться з'ясувати просту річ, що він насправді взагалі нічого в цій подорожі не контролював.
Борланд в черговий раз перевірив стан Горіха, щоб переконатися в тому, що молодому сталкеру ні на йоту не стало краще.
Щоб хоч якось відволуктися, він почав перевіряти стан зброї, що залишилася, і наново її заряджати.
— Знаєш, — вимовив він. — Та дівчинка, що ми зустріли в тунелі Агропрома. Вона думала, що ми одна згуртована команда.
Вона на нас дуже розраховувала.
Він подивився в приціл гвинтівки Марка на полотно екрану.
— Мабуть, саме так ми і виглядали зі сторони, — відповів Марк.
— Може, і виглядали. Може, були командою насправді.
Знову оглянувши зброю, Борланд відставив її убік.
— Я ось про що думаю, — продовжив він. — Я думаю про те, що всі ми добивалися власної мети. Загальної у нас не було.
Ти шукав свою дівчину. Горіх хотів повчитися у тебе чомусь. Сенатор просто до своїх повертався, так виходить... Контролер бісів...
Борланд вдарив по ручці крісла.
— Патрон пішов зі мною тому що за межами Зони у нього немає друзів. Я і Технар були його друзями. Технар... Хай йому біс,
він хотів врятувати свою дочку! А я пристрелив його, як пораненого собаку! Марк, а навіщо я в Зону прийшов, знаєш?
Марк похитав головою.
— Ні, — сказав він.
— І я не знаю. Мені здалося, що це те, що я повинен зробити. Хоча, кому повинен? Скільки тут не броджу, так і не зумів
знайти причину, по якій я тут. Виручати нікого мені не треба було. Закон за мною не ганявся. Виходить заради гострих відчуттів прийшов, чи як? За хабаром?
— За хабаром, — повторив Марк.
— Ти так думаєш? — запитав Борланд. — Але я навіть і хабара не взяв. Може, я насправді звичайний найманець зі своєю філософією?
— Швидше, дослідник, — сказав йому Марк, але в його на думці закралось щось нове, що він ніяк не міг перетворити в ідею.
Хабар. Сенатор щось сказав йому про хабар. І тут він пригадав.
— Горіху перед смертю належить взнати, наскільки цінним може виявитися для сталкера хабар, — вимовив Марк поволі і підняв
голову. — Борланд, що у тебе є з хабара?
— Що?
Марк схопився з місця. Пошукав свій рюкзак, але тут же пригадав, що його забрав Ельф.
— Хабар! — повторив він. — Давай сюди все, що є?
— Купити хочеш? — запитав Борланд оторопіло. Він дотягся до рюкзака і став витягувати всі артефакти, які у нього були.
Марк хапав їх і уважно оглядав.
— Вогненна Куля, Спалах, Душа, Слюда... — вимовив він. — Краплі, Граві. І ти мовчав увесь цей час?
— А навіщо це було потрібно?
Марк згріб артефакти в купу і підбіг до Горіха. Сівши на підлогу біля сталкера, він витягнув ніж і почав розрізати Слюду
на частини.
— Що ти робиш? — запитав Борланд. — З одного два? В дитинстві так мене мама цукерками пригощала. Розріже одну на
частини і говорить, ось тобі дещо. А я ще і радів, що замість однієї дали багато.
Марк поклав Граві між половинками Слюди, і обидва артефакти почали поволі сплавлятися в один.
— Правильно, — сказав Борланд. — Тепер залишилося тільки полити кетчупом.
— Якщо вміло користуватися властивостями артефактів, — вимовив Марк, дивлячись на веселкові переливи всієї конструкції. —
То ними можна врятувати життя людині. Саме це мав на увазі Сенатор.
— Ти що маєш намір робити?
— Маленьке хірургічне втручання.
Борланд дивився, як Марк кладе модифікований артефакт поряд з головою Горіха і приймається за нові.
— Я розм'якшу пошкоджені тканини навкруги рани, — збуджено сказав Марк, встромивши ніж в Краплі і залишивши так на короткий
час. — Потім витягну кулю. Якщо потрібним способом використовувати Вогненну Кулю, то Горіх протримається протягом операції.
Якщо у нього є інші шрами або рани, вони теж розкриються на якийсь час, і це може спричинити нові проблеми.
— Не знаю, — сказав Борланд. — Я не ношу з собою медичні картки команди.
— Мені б дуже допоміг Виверт, — сказав Марк. — У тебе його точно немає?
— Немає, — відповів Борланд і задумався. — Стривай. Виверт є у Горіха. Пам'ятаєш, як ми злама поклали? Ти своїм коралом
викликав аномалію, вона поглинула лапку злама і дала Горіху артефакт.
— Чого стоїш? Подивися в його рюкзаку!
Марк швидко обшукав кишені Горіха.
— Вже не треба, — сказав він, дивлячись на коричневі шорсткості Виверта. — Я знайшов. Він носив його з собою.
Борланд, озирнувшися на артефакт, кинув рюкзак поряд з Марком.
— Все одно його шмотки залишу тут, — пояснив він. — Раптом тобі ще щось знадобиться.
— Добре, — сказав Марк, витягуючи ніж з артефакта і дивлячись на виникнувше червоне свічення клинка.
— Чим я можу допомогти? — запитав Борланд.
— Нічим. Якщо будеш потрібен, я покличу.
Борланд неуважно кивнув, відходячи убік. Одна тільки думка про можливий порятунок Горіха підняла його настрій. Він вирішив
вийти назовні, ковтнути свіжого радіоактивного повітря. Без сумніву, це було краще, ніж застояне радіоактивне повітря.
Опинившись на сходах, що ведуть до кінотеатру, він озирнувся і одразу ж повернувся.
— У нас гості, — вимовив він, підхоплюючи «грім» і йдучи назад.
Марк швидко глянув на нього.
— Хто? — запитав він.
— Ти працюй, працюй, — заспокоїв його Борланд. — А я їм чаю приготую.
Знову вийшовши назовні, Борланд глибоко зітхнув. Життя здалося йому привабливішим і бажанішим, ніж завжди.
З півдня, по проспекту Леніна, до кінотеатру мчали полчища мутантів Зони. Їх були сотні, якщо не тисячі. Вони все ще були
досить далеко, але окремі особини знаходилися всього в декількох десятків метрів. В основному це були чорнобильські собаки і кабани. Борланд вже бачив морди і гострі ікла тварюк, що вискалилися. Трохи
позаду бігли злами і кровососи.
Клацання затвора — і перші кулі скосили найближчих собак. Борланд йшов назустріч їм, стріляючи короткими чергами. Перша
перезарядка відняла чотири секунди, друга — лише дві. Граната з підствольника розкидала собак першої хвилі, що залишилися після стрілянини.
Розставивши лапи, кровосос з гарчанням кинувся на Борланда. Той ухилився і ударив його черевиком по спотвореному вуху, зробивши
сальто убік. Приземлившись на обидві ноги, сталкер не дивлячись тріснув кровососа прикладом розвернувся і вистрілив двома одиночними в його голову.
Клешня поспівшого злама, полетіла на нього, і Борланд просто різко повалився назад, впавши на спину. Костюм пом'якшив
удар, клішня пролетіла над ним, відкинувши іншого кровососа убік. Борланд, не встаючи, розстріляв злама. Схопившись різким стрибком від спини, він знову змінив магазин.
— Марк! — крикнув він. — У мене здоров'я залишилося відсотків на шістдесят!
— Зараз, — пробурмотів Марк, дивлячись на червону від крові кулю. Схопивши частину артефакту Спалах, він просто засунув
її в рану Горіха і затиснув руками.
— П'ятдесят! — знову крикнув Борланд.
Сразу три кровососи перейшли в режим невидимості. Борланд закинув «грім» за спину. Позаду нього, не розбираючи дороги,
з диким ревом мчав кабан. Зробивши складний трюк, Борланд стрибнув йому на спину. Кабан протягнув його декілька метрів просто змівши всіх кровососів. Зіскочивши на землю, Борланд від душі штовхнув його ногою під зад, і кабан швидко сховався
вдалині.
Нові собаки бігли на нього, видаючи утробний рик. Борланд вихопив ніж, кинувся вперед, встромив його в голову стрибнувшого
на нього пса і перескочив через нього сам. Тут же висмикнувши клинок знову, він полоснув їм морду чергового пса.
Величезна чорнобильський собака помчала на нього.
— Сорок відсотків! — заволав Борланд.
Марк побачив, як артефакт розчинився у вогнепальній рані.
— Давай, повертайся! — завив він крізь зуби і ударив Горіха рукою в район серця. Горіх розплющив очі і спробував щось
сказати. Втягнувши в себе повітря, він видав нечленороздільний стогін.
— Ось так, — прошепотів Марк. — Прокидайся, сталкер.
Борланд відхилився убік, коли псевдособака, витягнувши лапи з гострими кігтями вперед, пролетів повз нього. Знову знявши
з плеча «грім», він випустив три кулі вслід мутанту.
Решта магазина пішла на найближчих собак. Мутанти знову наближалися, вже обережніше, але їх ставало все більше.
— Я знаю, що для вас благо, — пробурмотів Борланд, дозволяючи відстреляній обоймі впасти на землю і вставляючи на її
місце іншу, останню.
Злам і кровосос рвонулися до нього. Борланд прицілився. По двох цілях відразу він потрапити явно не міг. В його голові
промайнула думка, що він повинен вибрати, від чиїх лап йому належить померти. Вибір був не особливо привабливий.
В наступний момент з боку входу в кінотеатр загуркотіли постріли. Кровосос заревів, перестав бігти, його крок сповільнився
і мутант просто осів на асфальт. Злама відразу відкинуло убік.
Глянувши вліво, Борланд лише шумно зітхнув. На сходах біля входу, з «калашом» в руках, стояв Горіх. Енергія молодого сталкера,
здавалося, заповнювала собою все навколо. Він не виказував ніяких ознак минулого поранення і в однаково малому ступені був схожий на себе самого у минулому. Упевнений і жорсткий погляд хлопця, його поза, впевненість
рухів могли бути порівнянні хіба що з досвідом сталкерів-ветеранів. Трохи опустивши автомат він на коротку мить подивився на Борланда і знову втупився через приціл на монстрів Зони, що не чекали несподіваного опору.
Марк зі своєю ГП-37 стояв позаду і дещо вище нього, біля самих дверей. Покінчивши з кровососом, він вибірково відстрілював найбільш небезпечних тварюк Зони, що знаходилися у відносній близькості.
Борланд послав супротивникам черговий подарунок з підствольника. Був найкращий час для відступу. Розлучаючись
з останніми патронами вірного «грому», дарованого лідером «Долгу», він відходив до кінотеатру.
Страшенне завивання з боку електростанції примусило і людей, і мутантів завмерти на місці. Марк похолов, дивлячись
на хмари і небо, що потемніло, та змінилося. Через секунду природний колір неба повернувся, і земля здригнулася.
Поштовхи пройшли по всій Прип’яті. Втративши рівновагу, Борланд впав на землю. В одну мить усвідомлення власного положення
спливло на поверхню його свідомості. Він в епіцентрі Зони, оточений мутантами, без боєприпасів, а в реакторі, прямо зараз
відбувається біс його знає що. Швидше за все, черговий викид, в той час, як він лежить на холодному асфальті, на відкритій
місцевості.
Борланд розсміявся. Голосно і дзвінко.
Кровосос побіг на нього, неприродно розставивши лапи. В наступний момент він був збитий випадково проїжджаючим поруч
автобусом.
Лише через декілька секунд Борланд зрозумів, що трапилося. По обох сторонах від кінотеатру, в південному напрямку пропливла
м'яка енергетична хвиля. Її масштаби і відцентровий характер розповсюдження ясно говорили що джерело поля знаходиться позаду, далеко за кінотеатром, і охоплює величезну територію. Жовте свічення вкривало все, що
траплялося на його шляху, включаючи сталкерів і мутантів. Коли воно пройшло ділянку дороги перед кінотеатром в повітрі виник невеликий автобус Mercedes Benz, який із спантеличеним звуковим сигналом різко вильнув убік, збивши кровососа, і, завищавши
покришками при гальмуванні, зупинився за декілька метрів.
Вихлопи двигуна внутрішнього згоряння наповнили повітря.
Не вірячи своїм очам, Марк перестрибнув через всі сходинки разом і побіг до автобуса. Він не впустив гвинтівку лише тому
що вона висіла на ремені на його плечі. По дорозі він трохи не впав і втримався, лише схопившись руками за борт автобуса.
Марк забарабанив по дверях автобуса, як божевільний, і вони відкрилася із характерним звуком автоматичного механізму.
Перед Марком виникли три ведучі в салон сходинки. Товстий водій, тримаючи руку на важелі перемикання передач, подивився
на нього з переляком.
— Я що, збив вашого? — запитав він прокуреним голосом, дивлячись на людину в дивній формі і із зброєю.
Схопившись за поручень, Марк увійшов до салону. За винятком водія і екскурсовода, в автобусі було всього шість чоловік.
Одразу ж він побачив чарівну дівчину біля вікна. Вона його помітила в той же момент. Широко розкритими очима вона дивилася на неабияк змужнілого хлопця, якого бачила кілька годин тому. Він стояв в проході автобуса, з вкритим пилом лицем, з шумливим диханням, з опущеною гвинтівкою у руках, в комбінезоні «Волі» і божевільним поглядом.
— Марк, — вимовила вона із страхом і обожнюванням.
Сталкер рвонувся до неї, майже перестрибнувши через сидіння, і уклав в обійми.
— Що відбувається? — запитала Поліна. — Як ти тут опинився, і... І що це з тобою таке?
— Я поясню, — прошепотів Марк на найдорогоцінніше вушко в світі, і примружившися нічого не відчуваючи навколо. — Я все тобі поясню.
В салон зайшов Борланд.
— Служба Безпеки України! — гаркнув він і вручив розряджений «грім» приголомшеному екскурсоводу. Огледівши автобус,
він зупинив погляд на Марку і Поліні.
— Коли нас всіх пов'яжуть, — сказав він собі під ніс. — Я виклопочу для вас окрему камеру.
І Борланд помахав їм рукою.
— Встань, — велів він водію, що дивився на нього з жахом.
— Ми когось збили...
— Наш співробітник вже надав йому допомогу.
В підтвердження його словам прозвучала черга з автомата Горіха десь в декількох метрах позаду автобуса.
Пасажири позіскакували з місць.
— Що це? — запитала Поліна перелякано, відвернувши завіску. Морда сліпого пса, що стрибнув на автобус, на мить притиснулася
до скла, і дівчина вискнула.
Марк подивився вперед. Водія на своєму місці вже не було, він сидів поряд з екскурсоводом. Борланд бухнувся за кермо.
— Ну, поїхали, — сказав він із задоволенням, звично стиснувши рульове колесо і зрозумівши, як сильно він скучив за транспортом.
Хоча і не зовсім такому. Перемкнувши передачу, він зрушив автобус з місця.
Горіх на ходу встрибнув всередину, на прощання вистріливши в мутантів ще кілька разів. Перемиканням тумблера Борланд
закрив двері і набрав швидкість.
Коли рев Моноліту пролунав знову, основна хвиля монстрів нарешті дісталася до кінотеатру. Вибравши автобус як мішень,
знов втілені мешканці Моноліту кинулися за ним. Але маленький туристичний автобус не був єдиним об'єктом, який рухався. Все місто прийшло в рух. Серія підземних поштовхів
знову стрясла Прип’ять. Проїхавши вулицею Курчатова, Борланд звернув на Лазарєва і автобус помчав по прямій. Величезна будівля з гербом колишньої держави погойднулася, небезпечно нависнувши над автобусом. Герб впав з даху, і
Борланд, вивернувши перед його обламками, здивувався його розмірам. Зігнутий торговий центр по правому борту просто обрушився
на його очах.
Борланд додав швидкості і об'їхав щойно народжену перед ним Електру. Зона нарешті добралася сюди, простягаючи
невидимі щупальця по всій території, яку недавно беріг в собі Заслін. Орава тварюк переслідувала автобус: собаки і кровососи переміщалися довгими стрибками, а злами перелітали на своїх величезних клішнях.
Було очевидно, що вислизнути від гонитви не вдасться.
— Що ти робитимеш? — запитав Горіх, падаючи в крісло праворуч від Борланда.
— Йти потрібно, — відповів Борланд, люто крутивши бубликом.
— Куди?
— Із Зони. Проїдемо трохи вперед і праворуч.
Поліна дивилася на Марка.
— Що відбувається? — запитала вона перелякано. — Марк, поясни, що відбувається?
Сталкер лише крутив головою, не знаходячи ніяких слів, і просто притиснув Поліну до своїх грудей,
дивлячись у вікно на місто, що руйнувалося. Борланд тим часом проїхав поворот на Набережну, наближаючись до вулиці Спортивної
завертаючої ліворуч. Так можна було виїхати з міста. Коли він зменшив швидкість, готуючись повернути, величезна ділянка
дороги провалилася, відчого автобус трохи не в'їхав до ями, що утворилася.
З прокляттями Борланд повернув в іншу сторону і автобус помчав по Гідропроектовській.
— Нам туди? — запитав Горіх.
— Ні, але вже повернули. Дістанемося до села, там буде видно.
Марк притиснувся підборіддям до голови Поліни, смачно пахнучої шампунем. Ораву монстрів не було видно, вона залишилася
позаду праворуч. Обернувшись, Марк побачив щось, від чого у нього завмерло серце.
Величезна чорна химера мчала гігантськими стрибками за автобусом. Голова її знаходилася на одному і тому ж рівні, як у
всіх великих хижаків під час пересування. Марку здавалося, що він бачить її очі виблискуючі від близькості розправи за смерть власних дітей. Дихання Зони все ж таки наздогнало його.
Марк спробував щось сказати, але знову не знайшов слів. Він спробував крикнути, щоб застерегти Борланда, попросити його
їхати швидше, але так нічого і не вимовив. Він вже знаходився не в тому положенні, щоб указувати іншим більш знаючим людям, що їм робити. Марк завмер, дивлячись на химеру, яка дісталася до автобуса і вдарила його головою.
Машину струсонуло. Борланд трохи не випустив кермо.
— Якого біса? — запитав він, подивився в дзеркало заднього вигляду і все зрозумів.
Автобус знову набрав швидкість, коли химера стрибнула йому на дах. Всі вісімнадцять вікон лопнули, закидавши скалками
салон, і просів в центрі дах. Крики туристів змішалися з влетівшим вітром і завиванням Моноліту. Химера не втрималась на горі і зістрибнула. Лиснюча фігура промайнула збоку від Марка, гучне гарчання донеслося до нього крізь
розбите вікно. Він лише струсив рештки скла з волосся Поліни притиснувши дівчину ще міцніше і не даючи їй побачити нічого з того безумства що творилося навколо.
Від поштовху автобус занесло управо. Щоб уникнути зіткнення з придорожнім стовпом, Борланд помчав крізь кущі. Проломивши
замкнуті на ланцюг металеві грати, автобус виїхав на стадіон Прип’яті.
Заревівши мотором, машина помчала по біговій доріжці стадіону.
— Розвернемося тут! — прокричав Борланд Горіху. — І поїдемо назад!
Після повороту Борланд трохи зменшив ходу і поглянув вперед.
— А, щоб тебе, — вимовив він і втопив педаль газу.
Прямо по курсу виднілася дивна блакитна пляма, що за конституцією нагадувала Заслін. Вона знаходилася в трьох-чотирьох
метрах над доріжкою. Борланд в думках прикинув — не пройдемо. Аномалія, або щось ще, але пляма зачепить автобус.
Він притиснувся до стіни, зірвавши дзеркало заднього вигляду і викресуючи іскри. З верхніх рядів, до центру стадіону, стали
стрибати чорнобильські собаки. Очевидно, монстри дісталися до комплексу по прямій, крізь чагарники. Гальмуючи свій рух на
місці собаки розверталися і бігли до автобуса з усіх боків.
Борланд передавив не менше десятка, перш ніж нові собаки сталі стрибати йому на дах. Деякі зісковзували на лівий борт,
і автобус одразу ж розмазував їх по стінці. Прямо по курсу злам зістрибнув зверху зліва, поволі приземляючись на клішні, як на парашуті. Він обернувся обличчям до автобуса, і Борланд збив його. Відірвана кінцівка
ударилася об дах, підстрибнула в повітрі і відкотилася до центру стадіону.
По правому борту виникли гострі кігті, і морда кровососа показалася у віконному отворі, розкривши у всі сторони щупальця.
Сидячий навпроти Марк, вихопив однією рукою «фору» і одним пострілом примусив кровососа відпустити автобус.
Горіх підхопив автомат, обернувся, оцінюючи ситуацію, і висунувся з вікна. Пострілами він почав збивати всіх мутантів,
що причепилися до автобуса. Сонце, що знаходилося прямо по курсу, заходило за горизонт, востаннє обдаровуючи сталкерів приємним світлом. Блакитна пляма красиво виблиснула в світлі заходу. Борланду здалося, що він
щось бачить на іншій стороні плями, але перевіряти деталі йому не хотілося. Він знову кинув машину ліворуч і розминувся з плямою на декілька сантиметрів.
Перевівши дихання, Борланд приготувався повернутися на дорогу тим же шляхом, яким він потрапив на стадіон. Виникша на шляху
химера красномовно показувала, що це буде не так просто.
Борланд вдарив по гальмах. Понизивши швидкість в два рази, він проїхав по зарослій землі майже через центр стадіону,
відчого автобус постійно трясло, і знову виявився на доріжці.
— Друге коло? — запитав Горіх.
— Якщо ця тварюка не відчепиться, то не останній, — відповів Борланд.
Марк у відчаї подивився на химеру, ніжно поцілував Поліни і прошепотів:
— Я зараз повернуся.
Вставши з місця, він, тримаючись за бічні ручки на сидіннях, дістався до Борланда.
— Вона не дасть нам піти, — крикнув він. — Я повинен вас покинути!
— Ага, — озвався Борланд, готуючись до повороту. — Зараз, тільки зупинюся і двері відкрию. Ти зовсім з ґлузду з’їхав?
Горіх подивився на Марка.
— А він має рацію, — сказав він, звертаючись до Борланда.
Марк подивився вперед, жмурячись від вітру що бив в обличчя. блакитна пляма все ще висіла на місці. Розуміючи, що у нього
немає доказів, окрім передчуття, Марк прокричав:
— Мені потрібно туди! Разом з Поліною! Тільки так химера відстане від вас!
— Під час руху розмовляти з водієм забороняється! — відповів Борланд. — Сядь на місце і заткнися!
Марк озирнувся, зупинивши погляд на Поліні. Дівчина дивилася на нього, боячись побачити що-небудь ще. Поклавши Борланду
руку на плече і коротко стиснувши, Марк пішов назад.
Борланд важко зітхнув.
— Ну як знаєш, — пробурмотів він так, що його ніхто не почув.
Горіх встав і попрямував до Марка.
— Вставай, сонечко, — сказав Марк Поліні. Через гамір вона не почула його, але зрозуміла. Дівчина піднялася з місця.
— Нам потрібно вгору, — сказав Марк. — Будь ласка, просто послухай мене.
Поліна кивнула, закусивши губу. По її щоці скотилася сльоза. Марк узяв її за плечі, повернув і вони разом стали
на сидіння.
Збивши ногою залишки скла, Марк швидко вибрався через вікно на погнутий дах. Завдяки поручням це виявилося неважко. Химера
знову помчала до автобуса, і Марк швидко впав на дах, протягуючи руки у вікно. Горіх підсадив Поліну і загальними зусиллями вони підняли дівчину вгору. Наприкінці Горіх потиснув руку Марка, в думках
бажаючи йому всього найкращого, потім повернувся до свого місця.
— Ну що? — запитав Борланд.
— Вперед, — відповів Горіх.
Химера вискочила на доріжку перед ними і помчала вперед.
— Невже? — вимовив Борланд, збільшуючи швидкість.
Хижачка Зони стрибнула, пролетівши перед автобусом. Марк схопив Поліну і обидва впали на дах. Вони неодмінно повалилися
б на тверде покриття стадіону, якби кілька хвилин тому химера не прогнула дах утворивши в її центрі щось подібне до острівця безпеки.
Блакитна пляма була прямо перед ними. Марк встав, піднімаючи Поліну за собою. Він не міг пояснити, чому, але він знав
точно, що це не аномалія.
— Тримайся міцніше! — крикнув він. Вітер майже повністю відніс його слова убік.
Порівнявшись із плямою, автобус знову вильнув праворуч. Марк, стискаючи дівчину в обіймах, стрибнув вперед. Через секунду
димчаста пляма зникла разом з Марком і Поліною.
Автобус, зім'явши собак, що залишилися, виїхав із стадіону на дорогу. Шлях був вільний. Борланд, доїжджаючи до перехрестя,
в шоці подивився на прірву, що розкинулася. Вулиці Лазарєва більше не існувало. Прип’ять частково занурилася в невидиму безодню
і у Борланда не було ніякого бажання заглядати за її край.
Повернувши ліворуч, він промчав автобус прямо через кущі і поля. Залишався єдиний шлях — на південний схід, у пошуках будь-якої
дороги на захід, яка ще збереглася, і могла вивести їх за межі Зони. Про реакцію військових на Бар'єрі він вважав за краще не думати. Моноліт гудів так голосно, що глушив шум двигуна. Автобус перетнув вулицю Набережну і в'їхав в парк атракціонів. Тут і
там з-під землі здіймалися величезні, до сотні метрів у висоту, груди землі. Коли автобус проїздив повз оглядове колесо, жахлива сила зірвала опору і три кабінки, які полетіли у всі боки на декілька кварталів.
Борланд на максимальній швидкості домчав до Палацу Культури. Колесо огляду мчало за автобусом в горизонтальному положенні,
немов кинута паралельно землі монета. Врізавшися в Палац під акомпонемент криків пасажирів викривлене колесо підскочило вгору і поховало під собою будівлю кінотеатру.
Автобус повернувся до початкової точки. Цього разу Борланд узяв протилежний напрям. Автобус котився по вулиці Курчатова,
перейшовшів в Огнєва, а після повороту на південний захід і ця вулиця трансформувалася в проспект Ентузіастів. Місто остаточно рушилося під рев Моноліту, будівлі поволі осідали на місці або падали набік, телеграфні стовпи виверталися,
двічі трохи не зачепивши автобус. Пробивши шлагбаум КПП, Борланд вирвався на трасу, яка вела за межі міста.
Широка стіна Бар'єру з'явилася на горизонті. Борланд затремтів, коли роздивився фігури людей і автоматичні турелі, що
розвертаються в його бік. Він почав безперервно сигналити, іноді відпускаючи клаксон і знову вдавлюючи. Горіх втиснувся в крісло, схопившись за поручень. Турелі остаточно націлились на автобус.
— Ні, ні, не потрібно, — прошепотів Борланд. — не стріляйте.
Кулеметний вогонь з чотирьох установок не був чутний через приголомшуючий гуркіт, і проявив себе лише характерними спалахами.
Кулі пролітали з боків від автобуса, змітаючи переслідуючих його сліпих собак, яких Борланд не помітив. Він з неймовірним полегшенням видихнув, і одразу помітив праворуч якийсь рух.
З півночі рухалась напівпрозора маса, яка була схожа на цунамі. Хвиля Викиду, найстрашнішого по концентрації люті Моноліту,
поглинала залишки міста. Борланд на повній швидкості зніс укріплення блокпоста, відчого автобус встав на два колеса.
Хвиля промайнула в двадцяти метрах позаду. Пройшовши всю територію вже не існуючого Заслону, вона стихла разом з Монолітом.
Місто просто згасло, немов лампа, що перегоріла, залишивши на мить величезний чорний простір. Потім пролунав гучний виляск, і Прип’ять зразка 2006 року знову з'явилася, ціла і неушкоджена. Будинки знову підносилися на
колишньому місці, вулиці пролягали в тому ж напрямі, самотнє колесо огляду залишилося стояти вічним пам'ятником минулих часів.
Залишивши на асфальті чорні сліди від шин, зкорчений автобус з димлячим мотором зупинився на території військового табору.