Роджер Желязни - Лицар Відображень

— Я пропонував їй це, але вона не впевнена, чи вийде. Вона зараз настільки пов'язана з тілом Найди, що може просто загинути разом з ним.

— Так вона все ще десь біля печери?

— Ні. Вона не втратила сили, властиві ті'га, що частково залишає її чарівною істотою. Напевно, поки я в печері експериментував з Каменем, вона просто побрела кудись у Віддзеркалення.

— Чому в печері?

— Якщо тобі треба зробити що-небудь таємно, ти теж вирушаєш туди, вірно?

— Ага. А як же мені вдалося дістатися до тебе за допомогою Козиря?

— Тоді я вже закінчив експеримент і покинув печеру. Коли ти покликав мене, я насправді був зайнятий тим, що шукав ті'га.

— По-моєму, тобі краще відправитися і ще пошукати.

— Чому?

— Тому що я з давніх пір у великому боргу перед нею, навіть якщо вона займалася мною по указці моєї матері.

— Звичайно. Не знаю тільки, чи вийде. Вистежити чарівне створіння не так-то легко, інша справа — смертні істоти.

— Як би там не було, спробуй. Хотілося би знати, куди вона відправилася і чи не можна що-небудь зробити для неї. Раптом їй стане в нагоді твоя нова орієнтація?

— Подивимося, — відповів він і миттю зник.

Я важко опустився на землю. Цікаво, як це сприйме Оркуз? Одна дочка покалічена, а в другу вселився демон і вона блукає десь в Відображеннях. Я перебрався в узніжжя ліжка і притулився до крісла Мандора. Той простягнув ліву руку і поплескав мене по плечу.

— Не думаю, що в світі Відображень ти вчився вправляти кістки, а? — запитав він.

— Боюся, що ні, — відповів я.

— Шкода, — відповів він. — Залишається тільки чекати своєї черги.

— Можна кудись козирнути тебе, нехай там як слід про тебе подбають, — сказав я і поліз за картами.

— Ні, — сказав він. — Хочу подивитися, чому тут справа скінчиться.

Поки він говорив, я помітив, що Рендом, схоже, щосили намагається встановити козирний зв'язок. Віала стояла поруч, немов захищала його від пролому в стіні і від того, що могло б з нього з'явитися. Дворкін продовжував трудитися над обличчям Корал, повністю загороджуючи те, що робить.

— Мандор, — сказав я, — знаєш, це мати послала ті'га піклуватися про мене.

— Так, — відгукнувся він, — коли ти виходив з кімнати, вона розповіла мені про це. Закляття, крім усього іншого, не дозволяло їй зізнатися в цьому.

— Вона стирчала тут просто, щоб оберігати мене, або заодно шпигувала за мною?

— Хто знає. Таке питання у нас не піднімалося. Але, схоже, її страхи були небезпідставні. Тобі загрожувала небезпека.

— Думаєш, Дара знала про Люка з Ясрою?

Він хотів було потиснути плечима, але скривився і задумався.

— І знову — хто знає? Якщо так, то на наступне питання — звідки вона про них дізналася? — Я теж не відповім. Лади?

— Лади.

Закінчивши розмовляти, Рендом закрив Козир. Потім він обернувся і деякий час не відриваючись дивився на Віаль. Вигляд у нього був такий, немов зібравшись щось сказати, він подумав трохи краще і подивився в сторону. На мене. Тут я почув, як стогне Корал і, піднімаючись, відвів очі.

— Хвилинку, Мерлін, — сказав Рендом. — Втечеш потім.

Я зустрів його погляд. Важко сказати, чи був він гнівним чи просто цікавим — нахмурені брови і звужені очі могли означати що завгодно.

— Сер? — Сказав я.

Він підійшов, взяв мене за лікоть і розвернув спиною до ліжка, відводячи до дверей в сусідню кімнату.

— Віала, я займу на кілька хвилин твою майстерню, — сказав Рендом.

— Звичайно, — відповіла вона.

Він впустив мене і зачинив двері. Біля протилежної стіни впав і розбився бюст Жерара. Робочу площадку в дальньому кінці майстерні займала багатонога морська тварина, яких я ніколи не бачив — досить імовірно її нова робота.

Несподівано Рендом повернувся до мене, обшарюючи очима моє обличчя.

— Ти стежив за станом справ між Кашером і Бегмою?

— Більш-менш, — відповів я. — Учора ввечері Білл коротко ввів мене в курс справи. Ерегнор і все таке.

— А він сказав тобі, що ми збираємося прийняти Кашер в Золотий Круг і вирішити проблему Ерегнора, визнавши право Кашера на цю частину справжніх земель?

Мені не сподобалося, як було задане це питання, і не хотілося вплутувати Білла в неприємності. Схоже, на момент нашої з ним розмови це все ще було таємницею. Тому я сказав.

— Боюся, всіх подробиць я не пам'ятаю.

— Так, ми мали намір вчинити саме так, — сказав Рендом. — Зазвичай ми не даємо подібних зобов'язань — таких, які дають одній з сторін, яка укладає договір, перевагу за рахунок іншої. Але Арканс, герцог Шадбернскій, застав нас… ну, зненацька, чи що. Він, як глава держави, краще відповідав нашим цілям і тепер, коли ми позбавилися від цієї рудої стерви, я вже готував йому шлях на трон. Все-таки, раз вже він скористався нагодою зійти на трон після того, як право спадкування було порушено двічі, то знав, що частково може на мене покластися, і зажадав Ерегнор, ну, я й віддав йому його.