Роджер Желязни - Лицар Відображень

Біле зліва, чорне справа. Гори або пустеля? Не зупиняючись, я звернув ліворуч. Наскільки можна було помітити, рухалися тільки чорні-пречорні хмари, і тільки. З підвітряного боку кожного оголеного шматка породи — мало не осліплююча зона підвищеної яскравості: божевільні тіні в божевільній країні.

Знову ліворуч. три кроки, потім обійти валун. Наверх через кряж. звернути вниз до пагорба. Праворуч, ще трохи, і зліва серед каміння появиться червоний струмочок…

Не-а. значить, у наступний раз.

Короткий укол болю в лобі.

Нічого червоного, йди далі.

За наступним поворотом направо буде розколина…

Ніякої розколин.

Біль стиснула скроні, я потер їх. Дихання стало важким, а чоло, відчувалося, вологим.

Унизу, на наступному схилі побачиш сіре каміння, що переходять у зелень, квітами і тендітні синювато-сірі квіти…

Легка біль у шиї, ніяких квітів, ні сірого, ні зеленого.

Тоді нехай хмари розійдуться і темрява проллється вниз від сонця…

Нічого.

… А у наступній низині почуєте, як шумить, біжачи маленькими струмками, вода.

Мені довелося зупинитися. В голові стукало, руки тряслися. Простягнувши руку, я торкнувся кам'яної стіни ліворуч від себе. На дотик вона була досить матеріальною. Реальність іншого рівня. За що це все звалилося на мене?

А як я потрапив сюди?

І куди це «сюди»?

Я розслабився. Вирівнявши подих, я привів в порядок свою енергетику. Головний біль вщух, відринув, зник.

Я знову закрокував.

Спів птахів і лагідний вітерець… У затишному куточку, в тріщинах на камені — квітка.

Ні. Зате вперше почалася протидія… протидія?

Що ж на мені за закляття, що я втратив здатність ходити по Відображеннях? Я ніколи не сприймав це як щось, що можна відняти.

— Нічого смішного, — спробував я вимовити. — Хто б або що б ти не було таке, як тобі це вдалося? Чого тобі треба? Де ти?

І знову я нічого не почув, а вже відповіді — тим більше.

— Не знаю, як і навіщо ти зробив це, — поворухнув я губами, і задумався. — Закляття я на собі не відчував. Але я, напевно, тут неспроста. Ну, валяй ж далі. Скажи, чого ти хочеш.

Noda. <���Нічого-ісп.>.

Я пішов далі, без особливого бажання продовжуючи спроби забиратися геть з цього Відображення. При цьому я зважив ситуацію. Мені здавалося, що я десь прогледів щось елементарне.

… І маленька червона квітка за скелею, за наступним поворотом.

Я повернув, і там була маленька червона квітка, яку я напівсвідомо начаклував. Я рвонувся до неї, щоб переконатися, поторкавши рукою, — Всесвіт милостивий і Мерлін йому здорово подобається.

На бігу я спіткнувся, піднявши хмару пилу. Підхопившись, я встав і огледівся. Наступні хвилин десять-п'ятнадцять, не менше, пішло на пошуки, але квітка так і не відшукалася. Нарешті, я вилаявся і повернув далі. Кому подобається бути мішенню для жартів світобудови?

Раптом мене осяяло і я взявся нишпорити по всіх кишенях — чи немає там хоч шматочка блакитного каменю. Його дивні здатності тепер могли б напевне провести мене по Відображенню до того місця, звідки він з'явився. Але де там. Не залишилося ні дрібки блакитного пилу. Всі камені залишилися в гробниці мого батька, ось воно що. Я здогадався, що такий вихід був би занадто простий для мене.

Що ж я упускаю?

Фальшивий Дворкін, фальшивий Оберон і людина, що оголосила, ніби він — мій батько… І всі вони хотіли відвести мене в якесь дивне місце, щоб, як підкреслив підроблений Оберон, я взяв участь у якійсь незрозумілій боротьбі Сил. Потираючи щелепу, я подумав, що «Корвін» явно досяг успіху в цьому. Тільки що ж це за гра? І що це за Сили?

Істота, яка назвалася Обероном говорила щось щодо вибору між Амбером і Хаосом. Але, значить, щодо іншого вона в тій же самій розмові брехала! Чорт з ними обома. Я не просив, щоб мене втягували в цю їхню гру Сил. У мене і своїх проблем вистачає. Мені навіть не хочеться з'ясовувати, по яких правилах відбувається… те, що відбувається.

Відкинувши ногою маленький білий камінчик, я спостерігав, як він котиться геть. Не схоже, щоб це було справою рук Юрта або Джулії. Це, здається, не то новий фактор, не то сильно змінений один із колишніх. Коли ж він з'явився в картині вперше? Я здогадувався, що це має якесь відношення до тої Силу, що погналася за мною, коли ми намагалися врятувати Корал. Можна було лише припускати, що вона вистежила мене, і ось результат. Але що це могло бути таке? Спершу, вважав я, необхідно дізнатися, де те вогняне коло, в якому лежить Корал. По моїх припущеннях, те місце тепер якимось чином виявилося пов'язаним з тим, що стояло за моїм нинішнім становищем. Тоді що ж це за місце? Корал попросила Лабіринт відіслати її туди, куди їй слід було відправитися. Тепер у мене не було ніякої можливості запитати Лабіринт, де це може бути — і наразі ніякої можливості пройти по ньому, щоб він відправив мене услід за нею.