Роджер Желязни - Знамення Долі

Він піднявся і попрямував в глибину магазину, кинувши погляд на мене через плече, тим самим немов запрошуючи слідувати за ним.

Я пішов.

Він пройшов полиці з книгами по народній медицині, військовому мистецтву, по вихованню… Нарешті ми дісталися до далекої секції, де розташовувалися книги з окультизму.

— Ось, — сказав він. — Вона взяла почитати дещо з цього, потім принесла назад і взяла ще.

Я знизав плечима.

— І це все? Ну і що? Що в цьому дивного?

— Але вона справді почала цим займатися.

— Так? Що ж, цим займаються тисячі людей.

— Вибач, — перервав він мене, — я хочу закінчити. Вона почала з теософії, навіть відвідувала зібрання місцевої громади. Але з цим вона досить швидко порвала, однак там встигла познайомитися з іншими людьми. Дуже скоро вона вже водилася з суфісом, гарджефіанами… У неї навіть був знайомий шаман.

— Цікаво, — зауважив я. — А як з йогою?

— Ні, нею вона не займалася. Коли я задав їй таке питання, вона відповіла, що її цікавить сила, а не самадхі. У всякому разі, вона продовжувала заводити все більш дивні знайомства. Атмосфера для мене зробилася надто вже наелектризованою, тоді я сказав їй: «Прощай».

— Цікаво… — Протягнув я задумливо.

— Ось, — раптом сказав він, — глянь на це.

І він кинув мені книгу в чорній палітурці, зробивши при цьому крок назад. Я ледве встиг зловити її. Це була Біблія. Я погортав її, розкрив на сторінці з даними видавництва і нерозуміюче глянув на Рика.

— Якесь особливе видання?

Він зітхнув.

— Ні. Прошу вибачення.

Він забрав у мене книгу і поставив її на полицю.

— Одну хвилину, — сказав він.

Він повернувся до прилавка і вийняв звідкись картонний плакатик, на якому значилося: «Тільки що вийшов. Магазин відкриється в…» Тут же був намальований циферблат годинника з рухомими стрілками. Він поставив час на них на півгодини від теперішнього моменту, повісив плакат на вітрину, потім закрив двері і жестом запросив мене пройти вглиб магазину.

Ми прийшли до кімнати, в якій стояв письмовий стіл, пара стільців, а на підлозі картонні коробки з книгами. Він сів за стіл і кивнув на інший стілець. Я сів.

Він включив автосекретаря, відповідального за телефон, прибрав зі столу стос бланків та листів, потім відкрив ящик і дістав звідти пляшку «К'янті».

— Як щодо того, щоб пропустити по стаканчику? — Запитав він.

— Звичайно. Дякую.

Він піднявся і зник у маленькій туалетній кімнаті, де сплеснула під краном пару взятих з полиці склянок. Повернувшись до кімнати, він наповнив обидві склянки і посунув одну до мене. Обидві були з «Шератон».

— Вибач, що я кинув в тебе Біблію, — сказав він, ніяково зиркнувши на мене.

— Я нічого не зрозумів… У тебе був такий вигляд, ніби ти чекав, що я зникну в хмарі диму.

Він кивнув.

— Знаєш, я думаю, що вона шукала владу над надприродними силами, і що це якимось чином пов'язано з тобою. Ти займаєшся яким-небудь видом окультизму?

— Ні.

— Іноді вона таке говорила… немов ти насправді був надприродною істотою.

Я розреготався замість відповіді, він через кілька митей послідував моєму прикладу.

— Ну, не знаю… — Сказав він. — У світі багато дивного. Звичайно, всі видіння не можуть мати рацію, але…

Я знизав плечима.

— Хто знає? «Є багато чого на світі, друг Гораціо…» Так, значить ти думаєш, вона шукала якусь систему, яка дала б їй силу захиститися від мене?

— Принаймні, у мене склалося таке враження.

Я відпив вина.

— Але це ж нісенітниця, — сказав я.

Однак уже вимовивши ці слова, я відчував, що вони не так вже далекі від правди.

Якщо це я штовхнув її на стежку, яка привела її до загибелі, тоді на мені лежала відповідальність за її смерть.

Тепер до болю приєдналася і вина.

— Розповідай вже все до кінця, — сказав я втомлено.

— Та я вже ніби все сказав, — зітхнув Рік. — Мені набридло знаходитися серед людей, які із захватом ночі напроліт обговорювали всяку астральну нісенітницю, і я вирішив, що мені краще піти.

— І це все? Але вона знайшла потрібну систему, потрібного гуру? Що ж трапилося в кінці?

Він зробив ковток вина і довго мовчки дивився на мене.

— Я справді був до неї дуже прив'язаний, — сказав він.

— Я й не сумнівався в цьому.

— Таро, Каббала, Золотий Світанок, Кроулі, Форчун — ось чим вона займалася в кінці.

— І застрягла на цьому?

— Точно сказати не можу, але думаю, що так. Я ж не дуже вникав в все це.

— Так… Отже ритуальна магія.

— Ймовірно.