Андрій Ковальчук - Мовчання Метатрона

Костя хотів було подякувати головному, але побачив лише його спину – лікар прямував до правого крила замку, до тих дверей, за якими раніше зник Стасик. Санітар кивнув Кості, запрошуючи йти за ним, дійшов до кінця алеї, звернув ліворуч, підійшовши до бічних дверей лівого крила замку, відкрив їх (вони жалісливо скрипнули). Зайшов у середину, вже звідти, притримуючи двері, глипнув на Костю. Костя поправив наплічник на своєму плечі та швидко дотрусив до дверей, зайшов у приміщення. Санітар Паша мовчки показав вниз, на двері оббиті жерстю у цокольному приміщенні, до яких вели круті сходи, розвернувся і вийшов на двір. Костя спустився донизу. Кісточками пальців постукав по металу, потягнув двері на себе, зазирнув досередини. У напівтемряві кімнати він побачив, що за міцним дубовим столом сидів такий же міцний лисий чолов’яга – у вельветовому чорному піджаку, з коричневими замшевими заплатками на ліктях. Комір сірої сорочки оперізувала вузенька чорна краватка-удавка. Маленькі гострі очиці грізно- несхвально- підозріливо вперлись у перенісся Кості. Костя прочистив горло:

– Ви Аркадій – той мовчки коротко кивнув у відповідь, ще коротше підборіддям вказав Кості на його місце, тобто на міцно збиту брунатного кольору табуретку, що стояла перед столом.

Костя знизав плечима, хмикнув, підійшов до столу, теж мовчки ногою відсунув табуретку трохи подалі, поклав наплічник поруч та сів, ухопившись руками за коліна, і запитально поглянув на Аркадія. Аркадій продовжував суворо вивчати перенісся Кості. Пауза затягнулась на декілька хвилин. Протягом цього часу Костя навіть на намагався заговорити з Аркадієм. Удавав з себе байдужого ув’язненого, то потягувався, то позіхав, то оглядав нудьгуючим поглядом сіре приміщення – дві шафи, набиті важкими, здається юридичними, фоліантами за спиною у сбшника, застарілий важкий монітор та дешевенька настільна лампа (така з трубчастою дужкою та скошеною циліндровою голівкою) на столі сбшника, велика чорна марудна муха, що літала колами над лисиною сбшника. Декілька разів Костя все ж таки не витримував та зиркав на самого Аркадія, який немигаючим поглядом скважив ту точку де починався Костиків ніс, і Кості від того погляду ставало відзмієво прохолодно та лячно.

Раптово сбшник різко та голосно ляснув рукою по столу. Сама собою засвітилась настільна лампа, циліндрична голівка яскравою бульбою уперіщилась Кості прямо у вічі. Світло боляче різонуло в очі, а вухо ще болючіше розрізав запороговий вереск:

– Навіщо Францишев тебе прислав?

– Як-к-кий Фр-ранцишев? – пробелькотів Костя, і в кінці питання він зрозумів, якого Францишева мав Аркадій на увазі.

– Мовчати! Питання – то моя парафія. Відповідати коротко. Тільки «так» чи «ні». Зрозуміло? – грізним але писклявим криком заскрипів сбшник.

– Т-так…

– Францишев тебе підіслав?

– Ні.

– Його посіпаки?

– Ні.

– А хто?

– Ні – Костя вже оговтався, і вирішив познущатись з сбшника його же зброєю.

– Що ні?

– Так?!

– Що так? Не зрозумів.

– Ну не знаю Ви…ти ж сам сказав відповідати «так» чи «ні». Ось я й відповідаю, що тебе не влаштовує?

– Мовчати!! Відповідай по суті. Мета приїзду?

– Інтерв’ю.

– Яке інтерв’ю?

– У Олександра Олександровича.

– Мета інтерв’ю?

– Публікація.

– Яка публікація?

– В «Бізнес-рев’ю».

– То ти справді журналіст?!

Аркадій раптово перехилився через стіл і схопив його ліву руку і поцурпелив на себе. Костя мало не впав. Вільною правою рукою схопившись за краєчок табуретки підтягнув її ближче до столу, вмостив зручніше свою дупу. Після цього зробив спробу вивільнити ліву руку, але сбшник міцно притиснув її до столу, і спроба не увінчалась успіхом.

– Тихо! – пискляво гаркнув Аркадій. Він перевернув Костину долоню догори, притискуючи лівою рукою її до столу, два пальці правої (здається вказівний та середній) приклав до Костиного зап’ястку:

– Відповідай коротко на питання – перше, що прийде у голову – Костя вже було заніс свою вільну праву для того, щоб тріснути Аркадія, але після цих слів вирішив зачекати. Йому стало цікаво, що ж таке робить цей лисий дурень і що буде далі. Крім того, сбшник тримав його руку сильно, але не боляче. – Францишев?

– Олігарх.

– Шпигун?

– Штірліц.

Лисий хмикнув і продовжив:

– Гроші?

– Премія.

– Зрада?

– Кохання.

– Вбивство?

– Зрада.

– Сіон?

– ?… Матриця.

– Заповіт?

– Шевченко.