Андрій Ковальчук - Мовчання Метатрона

Птах ще раз коротко каркнув, і, як здалося Кості з його бокового погляду, стверджувально хитнув своєю блискучою головою.

– Ну добре – відповів Олександр Олександрович і голосно ляснув у долоні.

Карл стрепенувся, розправив крила, та нарешті злетів з Костиного плеча до директора. Костя полегшено зітхнув.

– Пане Костянтине – директор гладив правою рукою Карла, який сидів на його зігнутій у лікті лівій руці. – Давайте до справи, часу у мене обмаль. – він махнув підборіддям у бік глобусу.

Костя тільки зараз побачив, що за глобусом у затишному закутку розмістилися два величезних шкіряних крісла і невеличкий журнальний скляний столик між ними. Костя у декілька кроків подолав відстань до глобусу та розмістився у найближчому кріслі. Директор сів навпроти, Карл одразу зліз з його руки на столик і почав гонорово походжати по ньому. Костя дістав з кишені диктофон:

– Ви не проти якщо я буду записувати? – отримавши мовчазну згоду від Олександра Олександровича, ввімкнув його, але не наважився ставити його на столик, бо Карл занадто зацікавлено поглянув на цю нову цяцьку – диктофон так і залишився у Костиних руках.

– Каву, чай? – спитав директор.

– Каву, якщо можна.

– Наталка! – не встаючи з крісла викрикнув Олександр Олександрович. За хвилю прочинилися двері, з-за них визирнула гарненьке личко білявки.

– Так, Олександре Олександровичу?

– Каву нашому гостю, мені чаю. Зеленого. – двері зачинились. За кілька секунд Костя почув як ввімкнулась кофе-машина. Директор трохи помовчав, сидячи з опущеними повіками, потім посовався на кріслі, вмощуючись зручніше, розплющив очі, глипнув на Костю:

– Ну так про що Ви хотіли дізнатись? – Костя одразу ввімкнув режим «Професійний журналіст»:

– Добре. По-перше, наших читачів зацікавить що це за звір такий «Замок К.»? Звідки взявся? І чому саме «Замок К.»?

– Назва? – спитав Олександр Олександрович, і, після того як Костя стверджувально кивнув, відповів – Ну це проста і одразу не проста історія. Проста, бо офіс я владнав у цьому замку… Радзивіллів, а складна, тому що у самій назві закладена певна ідея, місія…

– Пробачте, – перебив Костя – А чому Ви обрали саме це місце? Це ж навіть не обласний центр. Село…

– Ну, бачите…, так склалось історично. Колись мав змогу відвідати Алику, сподобались ці місця…, з одного боку містичні…, з іншого утихомиренні… Якраз те, що потрібно для творчості.

– Але ж тут знаходиться психіатрична лікарня?

– Ну то й що? – Олександр Олександрович знизав плечима – насправді це додаткове джерело для нашого розвитку. Ви знаєте, що деякі хворі працюють в компанії?.. – Костя гмикнув, директор продовжив – До речі, це головного лікаря, з яким Ви мали честь вже спілкуватись, ідея – трудотерапія та таке інше…. Дехто належить до найкращих наших працівників… З дев’яти наших успішних проектів, шість – то їх заслуга. Тихі генії… Якщо буде цікаво, зможете поговорити з Федором Петровичем, у нього з приводу геніальності та божевілля ціла теорія є… Ну а від такого сусідства всі у виграші – компанія має прибуток від додаткових проектів, а за останній рік ми подвоїли наш результат, працівники мають гарну заробітну платню, та й клініці ми допомагаємо… фінансово і не тільки…

В цей час до кабінету з тацею зайшла Наталка. Вона зігнала зі столика Карла, який з самого початку інтерв’ю перестав ходити по столу, і зацікавленим стовпчиком слухав бесіду, переводячи погляд з Кості на директора. Карл ображено каркнув, перелетів на вершечок глобусу і знову завмер, дивлячи кудись поперед себе, але боковим зором все ж таки спостерігаючи за тим, що відбувається у закутку. Наталка мовчки та швидко розставила паруючі філіжанку з кавою та горнятко з чаєм, ложечки, цукерницю та блюдечко з сухофруктами та горішками. Вийшла з кабінету, тихо прикривши двері. Костя відсьорбнув кави зі своє філіжанки і продовжив:

– Наскільки я читав, Ви займаєтесь комп’ютерними технологіями?…

– Технологіями, програмним забезпеченням, мультимедійкою, та багато чим іншим. Я вже казав, що на сьогоднішній момент у нас запущено дев’ять проектів, які генерують нам прибуток. Причому, у вісім з них ми не вкладали жодної копійки, це зовнішні інвестиції. Два проекти, були визнані – він назвав відому рейтингову компанію та університет – проривами у комп’ютерних технологіях. Я не хизуюся. Це голі факти, які вказують, що компанія виконує місію.

– Місію?

– Так. – він кивнув – Якщо коротко узагальнити, наша місія полягає у створенні нових віртуальних світів. Динаміка попиту на такі послуги зростає експотенційно. Відповідно й наші активи ростуть таким же чином