Андрій Ковальчук - Мовчання Метатрона

– Костянтин… – лікар не дав Костикові закінчити:

– Пробачте, пане Костянтине, але у нас досить обмежене спілкування з хворими лікарні. Як кажуть, аd usum internu [2] (лат) для внутрішнього вжитку – очі веселі, але гострі.

– Та я теє… в принципі і не шукав спілкування. Мені до фірми…

– Ааа, то Вам до Олександра Олександровича. Гм… Перепрошую, що питаю, але, чи домовлялись Ви з ним попередньо, тому що наш заклад, як Ви розумієте, закритий, а тому є певні вимоги до відвідування.

– Ні, – відповів Костя – я попередньо не домовлявся, але пробачте, яке відношення має фірма до Вашого закладу?

– Звичайно ніякого, за виключенням того, що вона знаходиться на території лікарні…

– Я прийшов не до лікарні, а до фірми «Замок К» – Костю завжди бісили «вахтерські» правила будь-яких закладів, – окрім того, я журналіст, виконую завдання редакції, а за законом ніхто не має права перешкоджати журналістській діяльності.

– Звичайно, dura lex, sed lex [3] (лат) закон суворий, але це закон – процитував Федір Петрович, – але чи не здається Вам, що у нас склалась патова ситуація. З одного боку, Ви можете заходити до будь якої комерційної організації безперешкодно, з іншого, не маєте права бути на території лікарні без дозволу головного лікаря. А оскільки фірма знаходиться на території лікарні, то Ви одночасно можете і не можете тут бути? – в очах у лікаря блиснули бісики, а Кості здалось, що тролинг – то є головна розвага цієї лікарні. Ну якщо так, то він не проти включитись у цю гру:

– Ну тоді, шановний Федоре Петровичу, мені здається, що ми можемо вирішити дану патову ситуацію. З одного боку, як Ви зазначили, я можу тут бути, і саме як існуючий суб’єкт, та ще й журналіст, я можу відвідати комерційну фірму «Замок К.». З іншого боку, як сутність неіснуючого суб’єкту, який в той же час представлений вашому погляду, я виступаю галюцинацією, а це вже той випадок, який стосується Вашої спеціалізації, тому відповідно, в якості галюцинації я теж можу бути присутнім на території Вашого режимного закладу – Костя не розумів, чого його так понесло, можливо на нього вплинув попередній диспут зі Стасиком.

Федір Петрович вдоволено хмикнув, здається, йому сподобався хід Костика:

– Ну що ж, пане Костянтине, Ваша ідея має місце на існування, але… за двох але – Федір Петрович примружився чеширським котом – По-перше, у другій іпостасі, а саме у якості істинної галюцинації, Ви являєтесь моїм об’єктом, а не суб’єктом, і я, як психіатр, повинен відповідним чином на Вашу появу реагувати, тобто застосовувати усі заходи, аж до радикальних, для того, щоб Ви зникли. Тоді мій статус лікаря загрожує існуванню Вашого неіснування. Чи не так?

Тепер вже Костя вдоволено гмикнув, не сподівався такий професійний тролер як він, зіткнутися з сильними супротивниками у глушині волинського Полісся.

– Приймається, Федоре Петровичу. Але що ж стосовно моєї першої іпостасі, я так розумію, що друге «але» стосується саме неї? – головлікар коротко реготнув:

– Ви маєте рацію. Не відомо, чи захоче приймати у себе Вашу першу іпостась Олександр Олександрович. А раптом його нема, і тоді мені залишиться зайнятись Вашою галюцинаційною сутністю – Федір Петрович ще раз реготнув – Ну то добре, я зараз зателефоную, а Ви тут зачекайте трохи…

Лікар махнув правою рукою над головою. Цей жест Кості став зрозумілим тоді, коли за його спиною раптово виріс дебелий санітар, теж у білому. Федір Петрович у цей час відійшов від Кості подалі з бічної алеї до центру майданчика, де були лише клумби, дістав з нагрудної кишені халату айфон, набрав номер, приклав слухавку до вуха і почав про щось говорити.

Споглядаючи за масивною шиєю санітара, що тримала не менш масивну голову з масивними щелепами, Костя намагався напружити слух, щоб почути про що говорить лікар, але голос того перебивав дощ. Федір Петрович, не дивлячись на те, що дощ промочив до останньої ворсинки на останніх нитках його халат та шапочку, стояв посеред майданчика та про щось, жестикулюючи вільною лівою рукою, вів діалог зі слухавкою мобільника. Причому, здається, телефонував він двічі. Нарешті він закінчив говорити, підійшов до живої скульптурної композиції «Санітар та журналіст». Кивнув Кості:

– Вам повезло, Олександр Олександрович зазвичай не спілкується із журналістами, але на цей раз зробив виняток. Та перед тим як потрапити до нього, Вам потрібно пройти – він підкреслив це слово «пройти» – їх начальника безпеки Аркадія. – трохи помовчав – Часи, знаєте, такі зараз неспокійні. – ще хвилю помовчав, потім – Хоча, можливо, Вам все ж таки краще було б бути моєю галюцинацією. – коротко реготнув, повернувся до санітара – Паша, проведи…