Андрій Ковальчук - Мовчання Метатрона

– І це все роблять псих… пробачте пацієнти цієї лікарні?

– …Ну вони далеко не всі наші співробітники – усміхнувся директор – їх не так багато навіть у цьому офісі…

– У цьому офісі? Тобто у Вас деінде є ще офіси?

– Ну не офіси, а так представництва. У Києві, ще по Україні декілька, у Варшаві, Лондоні…

– Лондоні?!

– А що тут такого? Ми ж міжнародна компанія. Щоправда у представництвах працюють лише продавці. А безпосередньо творці, програмери, дизайнери у цьому офісі і, більша частина, дистанційно по всьому світу.

– Дистанційно?

– Так, більшість комп’ютерних геніїв – одинаки, вони не воліють бути затисненими в рамки стінами офісів. А для того щоб творити офіс непотрібен – здавалось Олександр Олександрович говорив зрозумілі для всіх речі – О, до речі забув, у нас ще є офіс молодих геніїв у Острозі.

– У Острозі? В Академії?!

– Так. Це, так би мовити, наш головний інкубатор – директор мрійливо, передчуттєвим до сметани котом, примружив очі.

– Гм – у Кості промайнула думка, яку він вирішив уточнити. – Чи правильно я розумію, що головний потенціал вашої фірми складають – одинаки-диваки, які не вилазять з-з комп’ютерів, студенти-початківці та психи?…

– Якщо хочете, можете й так сказати – Олександр Олександрович продовжував усміхатись тільки очима – але, не зловживайте словом «психи». Бо, по-перше, його тут не дуже люблять. І взагалі, не відомо де справді мешкають психи – у стінах цього замку чи поза ними. А, по-друге, як кажуть від суми та від тюрми…

Двері в кабінет прочинились, заглянула Наталка. Побачила порожній посуд. Зайшла, поставила чашки на тацю:

– Ще щось будете? – Костя та Олександр Олександрович відмовились, Наталка вийшла, прочинила за собою двері.

– Так, на чому ми зупинились? – запитав директор.

– Від суми – нагадав Костя.

– Так від суми…, але про це краще спитаєте у Федора Петровича, він Вам, думаю багато цікавого розповість…

Після нетривалої паузи Костя спитав:

– Ну, а як створювалась компанія? Адже для цього потрібен стартовий капітал. А під нову компанію, тим більш з новими, ризиковими технологіями, банки навряд чи кредити дають.

– Гм… Дивні у Вас якісь запитання, пане Костянтине. Ви ж не сподіваєтесь вивідати у мене комерційну таємницю. – Олександр Олександрович усміхнувся. – Але, насправді, ніякої страшної таємниці нема. Я мав певні накопичення, так як до створення «Замку» займався бізнесом, ну і друзі допомогли. Але, насправді, для створення такого роду бізнесу не потрібні великі капіталовкладення.

– А… Ваш минулий бізнес теж був пов’язаний з інформаційними технологіями?

– Та ні – усміхнувся директор – Здебільшого торгівля, схема «купив-продав». Не можна було сказати, що кожна з моїх фірм була успішна. Але більшість так. Нажаль, і ті в свій час вимушений був закрити.

– Чому?

– А чому у нас компанії закриваються? – він гірко усміхнувся, а потім продовжив – та для старту «Замку К» мені вистачило.

– А чому Ви вирішили перейти на новітні технології?

– Ну… з’явилась одна людина, що запропонувала цікаву ідею, я зібрав перевірену команду, і погнали. Потім ще один проект, ще… За перший рік ми тричі відбили вкладені кошти….

– Ого! – Костя розуміючи кивнув головою. – Ну а, виходячи про Ваш попередній досвід із проблемами в бізнесі… я знаю, що зараз часто податкова наїжджає на ІТ-компанії без «криші»… У Вас як з цим?

– З податковою, чи «кришею»? – директор лукаво подивився на Костю.

– Ну… – потягнув Костя – не знаю.

– Розумієте – Олександр Олександрович склав руки на грудях – «Замок К» так раптово набрав обертів і наразі став настільки відомою компанією, і не тільки у нашій країні, щоб будь-який наїзд може створити набагато більше проблем для того, хто наїжджає. Так що «криша» – це наша популярність і успішність….

– Зрозуміло… А ось Остріг… – зайшов Костя з іншого боку. – До речі, цікавий виш. Подобається мені. Був у них, коли писав для «Науковця» репортаж, симпатизую їм…

– Ви писали для «Науковця»? – зацікавився Олександр Олександрович.

– Так, але дуже давно, на початку кар’єри…

– Чому ж так?

– Ну довго розповідати. Але якщо коротко – до хліба потрібні мастильні матеріали та ікра… Так ось, щодо Академії – як ви вийшли на студентів?

– Ну річ у тім, що у «Замку» з ними спільний проект – ціла наукова програма.

– Якийсь грант?

– Ну можна й так сказати, ми і є грант. До речі ми там і викладаємо.