Анджей Сапковский - Відьмак. Останнє бажання

КРАКЕН — одне із найнедавніших легендарних створінь, гігантський головоногий молюск, що уособлює небезпеку навіть для великих кораблів. Може бути сприйнятим навіть за острів. Перетравлює їжу більше трьох місяців, під час яких виділяє велику кількість живильних екскрементів, чим приваблює зграї риб (за великим уловом ісландські рибалки робили висновок про близькість кракена). Входив навіть до офіційної класифікації Карла Ліннея (лише в першому, щоправда, її виданні).

«Гігантська морська потвора, що живе у холодних морях Півночі, головним чином у Норвезькому морі й у північній Атлантиці, але зустрічається також у морях Гренландському, Лабрадорському й Баффіна. Найчастіше трапляються великі кракени поблизу Нової Фундландії. Створіння те бачило багато моряків, а року 1752-го його описав Ерік Понтоппідан, єпископ Бергену. Кракен, згідно із єпископом Понтоппіданом, це гігантський кальмар, «з півтори англійських миль довжиною — а то й більше», а мацаками своїми може легко сягнути з-під води до верха найдовших щогол, а то й перевертає кораблі догори кілем та затягує їх під воду. Слово «кракен» прижилося вже в усіх мовах, але походить воно з норвезької. Німецькою «Krake» значить кальмар» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

ЛЄШИЙ — у східнослов’янській міфології — злий дух лісу, його уособлення як ворожої для людини частини простору. Він хазяїн звірів, зображують його одягненим у звірячу шкіру, підперезану червоним поясом, інколи — зі звіриними атрибутами: рогами, копитами; тісно пов’язаний із вовками («вовчий пастир»). Як негативний персонаж, асоціюється із лівим боком: його одяг запнуто на правий бік, лівий лапоть одягнений на праву ногу тощо. Лякає людей своїм сміхом, збиває зі шляху, кружляє та водить лісом, не даючи вийти до людей. Охороною від нього є спеціально оброблений шматок липового дерева. Інколи обдурити його можна, одягнувшись навиворіт або запнувши одяг на протилежний бік та помінявши взуття — праве на ліве.

«Лісове створіння з народної руської демонології. Дух-опікун лісу, охоронець його багатств і мешканців, до людей рішуче неприязний, особливо злий на лісорубів і мисливців. Однооке, наче циклоп, людиноподібне, має розвинуті поліморфні здібності — перед людьми зазвичай з’являється в образі бородатого старця, але може також набути подобу ведмедя і навіть дерева. У Польщі лєший відомий під іменами лісовика, борового, борути, лісового діда чи лісового лиха (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

МАВКА — лісова німфа в українському фольклорі; описується в образі оголеної гарної дівчини із розпущеним волоссям. Вважається, що своїми співами й танцями мавки заманюють у ліс молодих хлопців. Не мають ані тіла, ані душі — навіть трава не прогинається під їхніми ногами. У цілому, прихильно налаштована до людини, яка дотримується певних правил взаємодії із мавками. Утім, можуть сушити хлопців любощами або забрати їх у безвість.

МАНТИКОРА — міфологічна істота із тілом червоного лева, хвостом скорпіона й людською головою. Уперше описана — згідно з Аристотелем — за «Історією тварин» грецьким лікарем Ктесієм. Аристотель описує мантикору таким чином: «індійський звір мантикора має потрійний ряд зубів на обох — верхній і нижній — щелепах, розміром він зі лева і настільки ж волохатий, ноги його схожі на ноги лева; обличчя і вуха мають схожість із людськими; хвіст його наче в земляного скорпіона — у хвості його жало, і він має здатність вистрілювати, наче стрілами, голками зі свого хвоста; голос його — щось середнє між звуками сопілки та труби; може бігати так само швидко, як олень, а ще він дикий і людожер». У Середньовіччі часто зображувалася у бестіаріях (тут додалася така її риса, як чарівний голос, схожий із солодким зміїним шипінням, яким вона приманювала до себе людей).

«Живе в Індії. Тіло має левове, а голову й обличчя людські, але із пащею страхітливою, трьома рядами гострих зубів озброєною. Крила має мантикора орлині й хвіст скорпіонячий, отруйним жалом закінчений. Нападає на людей із засідки, вбиває і зжирає їх так, що ані кістки — та що там, навіть металевих клепок з кубраків і ґудзиків не залишає» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

МОРА — у демонології народів Європи — злий нічний дух, уособлення нічного кошмару: серед ночі, якщо прийде в дім, сідає на груди людині й душить її. Досить близька до слов’янської Мори чи Мари — уособленні смерті та мору, яка має здібність до поліморфізму. (Саме Марою звуть опудало, що спалюють на Івана Купалу).