Анджей Сапковский - Відьмак. Останнє бажання

ГОЛЕМ — назва походить від єврейського слова «golem» зі значенням «грудка», «неоформлене»; у єврейських фольклорних розповідях: глиняний велетень, оживлений магічними засобами. Схожим чином — з червоної глини — ліпить Адама і Яхве; Адам же в апокрифічних розповідях має велетенський зріст і не може говорити. Згідно із народними віруваннями, щоб отримати голема, треба з червоної глини зліпити подобу людину розміром з десятирічну дитину, яка оживлюється словом «бог» на його лобі. Далі та дуже швидко росте аж до велетенського зросту, але може вийти із покори.

«Штучна людина, прототип андроїда й чудовиська Франкенштейна, створений ребе Левом Єгудою бен Бецацелем з Праги (1525–1609), щоб той виконував — без винагороди, платні чи утримання — різні роботи, які потребують великих зусиль, а перед усім, щоб він захищав гетто від погромів людом столиці Чехії. Спосіб конструювання штучної людини, голема, ребе Лев знайшов у Талмуді й книгах Кабали. Матеріалом повинна була слугувати глина, людиноподібній ляльці треба було вирізати напис «EMET», до рота вкласти їй шматочок паперу із написом «ШЕМ», а закляття, що оживить голема, звучить: «Шанті, шанті, дахат, дахат!» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

ГРИФОН — у грецькій міфології: жахлива істота з орлиним клювом і тілом лева; грецькі автори інколи звали грифонів собаками Зевса: згідно із легендами, вони стережуть золото в країні гіпербореїв або в Індії. Уважалися найсильнішими — після слонів — істотами. У геральдичній символіці поєднує в собі пильність і відвагу (риси орла й лева відповідно).

ҐНОМ — «Постать, яка існує чи не в усіх міфологіях. У греків прийнялася назва «nanus», перероблена у Франції на «nain». В Іспанії їх звуть «duende». Слов’яни — через те, що часто мешкали вони в людських оселях — звали їх «домовиками», «домовоями» чи «домовими». У германців, якщо жили вони в горах, ґном був відомий як «Zwerg» (а звідси, через «duergar», «duerg» — англійське «dwarf»). Якщо сиділи вони в лісах, уживалася назва «Schrittel» або «Schratt» (звідси польське «skrzat» чи чеське «skret»). Відома також — у тому числі від братів Грімм — назва «Wicht», «Wichtlein» чи «Wichtelmann», звідси англосаксонський «wight». Часто вживана назва «карл», «карлик» має, натомість, — що варто знати — витоки, далекі від ґнома, — є змінена калька з германського слова «Karl». (англ. «churl»), що означає не малого, а навпаки — великого у тупого хлопа-йолопа.

До літератури фентезі образ ґнома увійшов завдяки Толкіну, а взірцем для нього були карли зі скандинавських сказань. Ґноми з «Едди» — це не пустотливі ліліпутики, що дзюрять у молоко, не домові, яким достатньо насипати на порозі крихт, а вмілі воїни, чудові ковалі й зброярі. Це Карл Альберих викував Нагельрінг, меч Дитріха Бернського, у «Едді» карли Брокк в Сіндрі зробили Гунгнір, спис Одіна, а Даін і Наббі створили для Фреї золотого кабана Гільдісвіна (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

Множину від слова «dwarf» Толкін зробив «dwarves». В українському перекладі «Володаря Перснів» подібну ж операцію проробила Катерина Оніщук, замінивши звичного за звучанням «гнома» на «ґнома». Слово «ґном», таким чином, в українській мові — неологізм. («Можна помітити, що в цій книзі, як і в «Гобіті», вживано форму «ґноми», хоча словники кажуть нам, що правильно це слово пишеться «гноми». (…) Перекладач наважився вживати форму «ґноми», аби хоч трохи відмежувати їх від безглуздих казочок пізніших часів» [26] Цит. за: Толкін Дж. Р. Р. Володар Перснів. — Т. 3. Повернення короля / пер. з англ. К. Онищук. — Л.: Астролябія, 2013. — С. 648–649. ).

ДЖИН — у мусульманській міфології: дух, найчастіше — злий. Відповідно до ісламської традиції, джинів створено Аллахом із бездимного вогню, вони мають повітряні або полум’яні тіла і є розумними істотами. Можуть набувати будь-якої форми й виконувати будь-які накази.

«Східний демон, надприродна істота, згідно з мусульманською ідеологією родовід якої ведеться від Люципера (Ібіса), але сама (на відміну від шайтана) є смертною. Існували джини статі чоловічої та жіночої, і мали багато різновидів: іфрити, маруди, ауни й джанни. Легендарні царі Дауд (Давид) і Сулейман (Соломон) багато джинів позачиняли до мідних глеків, а глеки ті позакидали в морські глибини. Бува, що такий джин трапляє до рук бідного рибалки, а рибалка знімає царську печатку й звільняє джина. Той, розлючений, частіше за все — замість того, щоб виконувати бажання — хоче вбити рибалку, але якщо він викаже достатньо розуму і зуміє перехитрити джина, отримає чималий достаток. Саме слово — арабське «djinni» — походить від латинського «genius» (дух-опікун, дух місця)» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).