Анджей Сапковский - Відьмак. Останнє бажання

При перекладі українською дібрати адекватне прізвисько, яке б відповідало усім критеріям, виявилося досить непросто. Нарешті перекладач зупинився на варіанті «Любисток», де, щонайменше, поєднується кілька важливих контекстів. По-перше, це рослина, тісно пов’язана з любовною тематикою (його додавали у чар-зілля, у приворотні декокти тощо); по-друге, це рослина, яка має лікувальні властивості, вона використовується у народній медицині; по-третє, у великій кількості любисток стає нав’язливим завдяки своєму сильному запаху і речовинам, що у ньому містяться. Поєднання цих факторів і дозволило нам назвати супутника відьмака Ґеральта саме так.

Друга велика проблема, із якою стикаються при перекладі Саги про Ґеральта, це назва однієї з гілок Старшого Люду цього світу, якому сам автор дав назву «krasnolud». Сапковський не вигадує це слово — він використовує наявний у польській мові неологізм. Але неологізм цей виник у досить чіткому контексті: при перекладі творів Дж. Р. Р. Толкіна. Трохи нижче, у «Бестіарії Сапковського», з цією історією можна ознайомитися ширше, але в двох словах: у польській мові існувало слово «krasnoludek»; існувало воно саме в тому контексті, в якому існує українське слово «гном». Як відомо, у Толкіна одним з народів Середзем’я стають кремезні невисокі бородані, називані — англійською — «dwarves» (зі зміною літери відносно звичного написання того слова в сучасній англійській). Це — народ ковалів і воїнів, дуже несхожий на маленьких «гномів» із народних переказів. Перекладачка Толкіна на польську зробила схожу операцію, змінивши звичне «krasnoludek» на неологізм «krasnolud».

Українські перекладачі Толкіна — зокрема чудова перекладачка «Володаря Кілець» Катерина Оніщук — повністю використали цю можливість, увівши форму «ґноми». Оскільки в нашому випадку ми мали справу зі стовідсотково віддзеркаленою ситуацією стосовно світу, який створив Сапковський, саме в такій формі в цьому тексті й існують тепер «krasnoludy».

Нарешті, рішення, яке ще на підготовчому етапі викликало чи не найбільші застереження: використання «зросійщених» назв для кількох різновидів надприродної фауни у світі відьмака Ґеральта. Це стосується «лєшого», «кікімори» тощо. Втім, й у цих випадках перекладач наважився йти за автором — оскільки, з точки зору останнього, ці назви для польської є нерідними, привнесеними, але використаними саме в такому вигляді, а не як аналогічні найменування схожих створінь з польського фольклору.

Проблема Старшої Мови. Як уже знають читачі, у світі відьмака Ґеральта є не одна, а дві «латини». Одна — латина як така, мова вчених й університетів (й у цій іпостасі вона ще неодноразово з’являтиметься на сторінках циклу). А ще одна — свого роду «лінгва франка» минулої епохи цього світу — Старша Мова: мова віщувань, пророцтв, первинних назв багатьох із міст, ба навіть і першоджерело багатьох імен персонажів, з якими вже познайомився чи тільки познайомиться читач.

Як і в багатьох подібних випадках, перекладач опинився перед не дуже широким вибором: або транскрипція, або транслітерація, або — варіант зі збереженням максимальної «чужості» фраз Старшою Мовою, через використання, наприклад, латиниці в її написанні.

Утім виявилося, що один із цих шляхів для нас закритий: Старша Мова створювалася Сапковським як крута суміш з гаельської, валійської, латини, із використанням французької, італійської чи англійської. Разом з тим, сам автор — на відміну від, скажімо, Дж. Р. Р. Толкіна — не дає розлогих пояснень стосовно правил читання цією мовою. Навпаки, він наголошує, що створював її, аби та була інтуїтивно зрозумілою у загальних рисах («щонайменше для тих, у кого IQ більше, аніж його талія»). У цих умовах говорити про якісну транскрипцію — не доводиться.

Щодо прямої транслітерації, то й вона — з тими ж вихідними даними — здалася нам дещо сумнівною.

У результаті було обрано варіант, який видався перекладачу помірно прийнятним: оскільки вкраплення Старшої Мови в текст розподілено, здебільшого, між двома варіантами — як пряма мова представників Старшого Люду (або ж пряме «вчене» цитування певних фрагментів текстів Старшою Мовою) і як інтеграція окремих понять, слів та назв у людську мову цього світу, — то двома варіантами передається і Старша Мова в перекладі, залежно від ситуацій, викладених вище.

У першому випадку перекладач зберіг максимальну «чужість» тексту: фрази Старшою Мовою, вкладені в уста ельфів чи такі, що їх цитують на рівні «вченого» дискурсу, залишено в написанні латиницею. Здебільшого суть цих фраз або зрозуміла контекстуально, або розшифровується А. Сапковським далі в тексті.