Анджей Сапковский - Відьмак. Останнє бажання

Більш довгою — і плідною — залишається поки що історія рецепції творчості Сапковського у, скажімо, російськомовному секторі пострадянської жанрової літератури. (Говорячи «російськомовний» замість «російського», ми не помиляємося: йдеться саме про аудиторію читачів, яка виходила далеко за межі суто національних кордонів; так, представниками російськомовної фантастики були й залишаються українські автори, такі як М. та С. Дяченки, Г. Л. Олді, А. Валентинов, або ж автори білоруські — О. Громико, С. Булига тощо. Сама ця ситуація потребує куди більше місця для осмислення, ніж можна надати їй тут і зараз.)

Не було б великою помилкою сказати, що фантастика, як і будь яка інша формульна література, сильно залежить від канону. А тому — й від тих, хто закладає її естетику та сюжетику. Й у цьому разі російськомовна фентезі — бо так уже склалося — виносить на п’єдестал як канонічних кількох авторів (виносить — і наслідує їм, аж до повної профанації базових ідей). Двома стовпами на теперішній день є Дж. Р. Р. Толкін та Дж. Р. Р. Мартін. «Писати як Толкін» або «писати як Мартін» — свого роду кліше на ринку масової літератури пострадянського часу. І саме між цими двома авторами впевнено посідає своє місце й третій — А. Сапковський. Після виходу в 1996 році російського перекладу двох перших збірок оповідань з циклу про відьмака Ґеральта, значимість Сапковського стала співмірною за значенням із Толкіном — перетворившись на беззаперечний авторитет.

Але на відміну від того, що дав жанру фентезі Толкін (а це — принципи світобудови, дуальність світу, різкий — і в етичному, і в естетичному сенсах — розподіл героїв на абсолютно добрих і злих), Сапковський виявився важливим насамперед в естетиці та механізмах побудови тексту.

Принципи постмодерністського пастишу, механізм запозичення та перетворення (перетравлювання!) матеріалу, переосмислення фольклору — казок зокрема, — наближення діалогів до актуального повсякдення, сама креація героїв (часто персонажів «на межі», не обов’язково однорідних і монолітних з точки зору етики) — ось ті запозичення, які запропонував російськомовним письменникам-фантастам Сапковський-як-канон.

Назвемо тут кілька знакових для пострадянського фентезі імен, у творчості яких є або прямі посилання на героїв та світи Сапковського, або ж чиї світи й сюжети створені за етичними/естетичними канонами Саги про Ґеральта.

Це Ю. Скірюк із циклом про Жугу, мага й мандрівника по світах і засвітах; це В. Васильєв із циклом «Відьмак з Великого Києва» — насиченим прямими посиланнями на світ і героїв Сапковського; це цикл про Вольху Редную білоруської письменниці О. Громико; це творчість О. Пєхова. (Звісно, список цей принципово неповний — так, в нього не включено менш відомих авторів, на кого творчість Сапковського мала вплив прямий чи опосередкований, через твори епігонів першого порядку).

Успіх і впливовість Сапковського тим більше характерні, що ті тенденції, які дали йому карт-бланш у польській масовій культурі, у пострадянській фантастиці свою роль не відіграли. Ігри з рідним, національним колоритом, цілком вдалі в поодиноких випадках (наприклад, у творчості російської письменниці М. Семенової), так і не вийшли за межі персонального успіху, не створили простір вдалих наслідувань. Ґеральт у цьому разі переміг Вовкодава.

Українські переклади творів Сапковського, на жаль, не такі розлогі: в активі маємо — окрім першого оповідання з Саги про Ґеральта — лише блискучий переклад А. Поритка «Гуситської трилогії».

Інша справа, що — за винятком окремих спроб — простір української жанрової літератури так до кінця й не сформовано. Тому й про вплив окремих творів на розвиток як відданої аудиторії, так і письменників, які працюють у цьому жанрі, говорити поки що не доводиться.

Утім, сподіваємося, що історія українських перекладів А. Сапковського лише починається — як починається і розвиток жанрової прози в нашій країні.

При перекладі книжок завжди є небезпека залучити до авторського тексту невластиві йому контексти — на рівні ідей, стилістики, перекладацьких скорочень, чи навпаки доповнень. Удвічі ризикованіше, коли йдеться про книжку, яка вже стала культовою, яка вже має репліки на мовах, близьких до мови пересічного читача-тут-і-зараз.

У принципі, це, на жаль, звична проблема перекладів фантастики українською — занадто часто (поки що — за кількома винятками, що, як та ластівка, весни не роблять) переклади фантастики українською йдуть у кільватері перекладів, наприклад, російською. Виграш тут можливий тільки за рахунок якості (що є фактором значимим, але не кінцевим — за остаточного підрахунку).