Анджей Сапковский - Відьмак. Останнє бажання

…бавлячись важкезним буздиганом — окрім того, що буздиган є зброєю, яку можна використовувати за прямим призначенням, він є ознакою статусу володаря, часто як ознака належності до командної чи управлінської еліти (варто згадати зображення козацьких гетьманів чи полковників — булава, пернач, буздиган у них є ознаками саме їхнього офіційного статусу).

Відозва — відозва є документом офіційним, свого роду «голосом» верховної влади. Саме тому підписана вона повним титулом Фольтеста; саме тому є до певної міри виправдувальним документом для бургомістра.

Знак відьмацький — окрім суто магічної необхідності (реагування на використання чи присутність магії тощо), відьмацький знак є ознакою належності до професійної групи, цеху (а відьмаки — саме цех, хоча й досить своєрідний). На сторінках книжки ще не раз траплятимуться ситуації, коли належність того чи іншого персонажа визначається за знаками його професії, що присутні на його одежі чи прикрасах (перснях, ринграфах тощо).

…а не ховати в саркофазі в підземеллях палацу — у європейському Середньовіччі звичай ховати коронованих мерців поблизу житла зберігався досить довго. Здебільшого місцем останнього упокоєння ставали церковні стіни. Але у світі Ґеральта немає інституту Церкви, єдинобожжя, тож немає і категорії освяченої землі, на якій у європейському середньовіччі ховали покійників; у такому разі найбільш сакральною територією стає центр адміністративної влади — палац.

Деякі поради чаклунів здавалися … аж ніяк не дурнуватими — Велерад перераховує чи не всі базові способи боротьби із нечистою силою (вампірами, відьмами тощо), що дає нам як теоретична народна демонологія, так і практика розправи з тими, у кому підозрювали належність до надприродних сил.

Межові стовпи — означували реальні кордони між державами; по суті, були проявом верховної влади, втіленням юридичних прав володаря на підвладну йому територію. Пошкодження межового княжого стовпа вважалося одним із серйозних злочинів, замахом на маєстат монарха й каралося на горло. Більш детально про історію війни Фольтеста із Визіміром описано в романі А. Сапковського «Сезон гроз».

…розглядає парсуни — як відомо, вищі верстви населення, а тим більше володарі, не мали можливості укладати шлюби за покликом серця, та ще й робити це персонально, одразу прибуваючи до двору майбутньої дружини чи майбутнього чоловіка. У цих випадках, відповідно, використовували «парсуни» — портретні зображення статусної особи (походження слова походить від латинського «persona» — «особа»). Парсуна не обов’язково мала портретну схожість із зображуваною людиною — головним чином портретисти мали відобразити регалії її статусу та уніфіковані позитивні риси. (Про наслідки невідповідності парсуни реальному вигляду людини — див. оповідання «Меч призначення» з однойменної збірки.)

На половину пострілу з лука — до уніфікації мір довжини, як відомо, при коротких вимірах використовували «мову тіла» («сажень», «п’ядь», «стопа» тощо); для відстаней більших — стандартизовані дистанції, які можуть бути зведені до більш-менш однорідних величин (відстань, пройдена конем чи людиною від сходу до заходу сонця тощо). Відстань, на яку летить стріла, випущена з лука, «перестріл» — з цих останніх і становить десь 60–80 метрів.

Кмети — у Середньовіччі: вільні селяни-землероби, члени общини із земельним наділом; одночасно, у межах етико-правової системи середньовіччя — «підлий люд», нижчі щаблі суспільства в сенсі обсягу влади, яку вони мають у своєму розпорядженні. Цей мотив — протиставлення «благородного» бою проти чудовиська, яке ведуть рицарі та вельможі, із «підлими» замашками низів суспільства будуть використані Сапковським в оповіданні «Межа можливого», що входить у збірку «Меч призначення».

Мосьпане — Сапковський дуже чітко розділяє різні форми звернення героїв книги один до одного відповідно до їхнього статусу. «Мосьпане» (у звичному значенні «милостивий пане добродію») використовується при взаємному зверненні представників нешляхетних верств, або при зверненні до них з боку того, хто займає вищу позицію; інколи це звернення може використовуватися як навмисна образа (наприклад, при зверненні до людини шляхетного походження). За необхідності підкреслити професійно-статусні характеристики співрозмовника використовується форма «майстре» (наприклад, на сторінках книжки найчастіше так звертаються до барда й поета Любистка). При зверненні до вищого за себе часто використовується форма «пане» (воно ж з’являється за необхідності створити офіційну дистанцію із тим, з ким розмовляють), а при розмові із особою князівської чи королівської крові — «Ваше Величносте». Звернемо увагу на те, що відьмак досить часто при розмові із вельможними чи важливими особами опускає шанобливу форму звернення, говорячи до них просто за статусом (як то: «бургомістре», «каштеляне» тощо).