Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

Томас здригнувся, на якусь мить злякавшись, що Ньют щось запідозрить.

«Не розмовляй зі мною подумки, коли поруч Ньют. Не хочу, щоб він здогадався про наш… дар».

— Глянь, що в нас вийшло, — промовила Тереза вголос, притлумивши посмішку.

— Я стану навколішки й розцілую твої кляті п’яти, якщо ти щось зрозумієш, — сказав Ньют.

Томас підійшов до Терези, йому нетерпеливилося побачити результат. Дівчина простягнула йому аркуш.

— Ось що зашифровано в картах. Помилки бути не може, — сказала вона. — Правда, ми не знаємо, що все це означає.

Томас узяв аркуш і швидко ковзнув по ньому поглядом. У лівій його частині було намальовано шість пронумерованих кружечків, навпроти кожного великими жирними літерами виведено по одному слову.

ЛІТ

МОР

КРОВ

СМЕРТЬ

ВКЛЯК

ТИЦЬ

І все. Шість слів.

Томаса накрила хвиля розчарування: він чомусь думав, що сенс коду стане очевидним відразу після того, як вони розшифрують останнє слово. Хлопець із відчаєм подивився на Терезу.

— І це все? Ви впевнені, що слова йшли в такому порядку?

Вона забрала у нього аркуш.

— Лабіринт повторював ці слова впродовж багатьох місяців. Коли ми це зрозуміли, то зупинилися. Щоразу після слова «тиць» минав тиждень, впродовж якого Лабіринт не видавав ніяких літер, а потім знову з’являлося слово «ЛІТ». Тож ми вирішили, що код починається саме з нього.

Томас склав руки на грудях і прихилився до стелажа біля Терези. Він одразу ж запам’ятав шість слів, закарбував їх у голові. Літ. Мор. Кров. Смерть. Вкляк. Тиць. Нісенітниця якась.

— Обнадійливо, авжеж? — кинув Ньют, наче вгадавши Томасові думки.

— Авжеж, — відповів той, розчаровано зітхнувши. — Треба до цього залучити Мінхо. Може, він знає щось, чого не знаємо ми. Якби у нас з’явилися ще зачіпки… — Томас раптом завмер, у голові закрутилося; якби не стелаж, до якого він притулився, хлопець, напевно, так і гепнув би на долівку. Йому дещо спало на думку. Дещо жахливе, страхітливе, кошмарне. Найгірше з-поміж усіх жахливих, страхітливих, кошмарних ідей.

Та інстинкт підказував, що він на правильному шляху. Що саме це він і повинен зробити.

— Томмі?.. — Ньют підійшов до Томаса, стурбовано наморщивши чоло. — Що з тобою? Ти блідий як привид.

Хлопець похитав головою і постарався взяти себе в руки.

— Так… ні, нічого. Щось очі розболілися. Гадаю, мені треба виспатися.

Він помасажував скроні, вдаючи, що дуже втомився.

«Все гаразд?» — подумки запитала Тереза. Подивившись на неї, він зрозумів, що дівчина не менше за Ньюта стурбована його станом, і від цього на душі стало тепло.

«Так. Серйозно. Просто втомився. Треба трохи поспати».

— Не дивно, — сказав Ньют, поклавши руку Томасу на плече. — Всю кляту ніч простирчав у цьому Лабіринті. Іди поспи.

Томас глянув на Терезу, потім перевів погляд на Ньюта. Йому так і кортіло поділитися з ними своїм планом, однак він стримався. Натомість лише кивнув і рушив до сходів.

У Томаса був план. Може, й поганенький, але таки план.

Для розшифровки коду потрібно більше інформації. Потрібні спогади.

Томас дасть гріверу вжалити себе. Пройде через Переміну. Навмисно.

Решту дня Томас уникав розмов.

Тереза кілька разів намагалася заговорити до нього. Але він раз у раз відповідав, що почувається зле, хоче побути на самоті в своєму улюбленому куточку за лісом, як слід виспатися і, можливо, трохи подумати. Спробувати відшукати захований глибоко в мозку секрет, який би дозволив вирішити, що робити далі…

По правді, Томас просто хотів психологічно підготуватися до того, що замислив зробити сьогодні вночі, переконуючи себе в правильності відчайдушного вчинку — по суті, єдиного, який йому залишався. До того ж він страшенно нервував і не хотів, щоб інші це помітили.

Нарешті, коли годинник сповістив про настання вечора, Томас разом з усіма вирушив у Домівку. Він зрозумів, наскільки зголоднів, тільки коли вечеряв томатним супом і бісквітом, нашвидкуруч приготованими Казаном.

А потім прийшла чергова безсонна ніч.

Будівельники вже позакладали зяючі дірки в стіні, залишені монстрами минулої й позаминулої ночі, коли забрали Галлі й Адама. Вигляд це мало жахливий, наче роботу виконували якісь пияки, але трималося начебто міцно. Ньют і Альбі, який уже настільки зміцнів, що міг самостійно пересуватися, хоч і з товстою пов’язкою на голові, — наполягли на плані, згідно з яким щоночі глейдери повинні змінювати кімнати.