Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

— Три дні, — відповів Чак. — 3 метою безпеки тебе на ніч ховали в Буцегарні, а вдень знову переносили сюди. За цей час нам разів зо тридцять здавалося, що ти не впораєшся. Але зараз ти як новенький!

Томас чудово уявляв себе збоку і знав, що має кепський вигляд.

— Грівери поверталися?

Чаків захват минувся умить; хлопець опустив очі та втупився в підлогу.

— Так. Схопили Зарта і ще двох. По одному за ніч. Мінхо з іншими бігунами знову прочісував Лабіринт, намагаючись знайти або вихід, або щось, до чого можна було б застосувати той безглуздий код, який ви виявили. Глухо… Як гадаєш, чому грівери щоразу забирають тільки одного шлапака?

Томас відчув нудоту — тепер він знав точну відповідь і на це питання, і на деякі інші. Знав досить, щоб зрозуміти, що часом ліпше чогось і не знати.

— Знайди Ньюта й Альбі, — нарешті сказав він. — Скажи, що треба скликати Збори. Якнайшвидше.

— Ти серйозно?

— Чаку, — зітхнув Томас, — я щойно пережив Переміну. Як вважаєш — я серйозно?

Без зайвих слів Чак схопився, кулею вилетів з кімнати і заходився кликати Ньюта. Його крики поступово стихали — хлопець віддалявся.

Томас заплющив очі й відкинув голову на стіну. Потім подумки покликав дівчину:

«Терезо!»

Якийсь час вона не відповідала, та раптом в його голові пролунав її голос, та так виразно, наче дівчина сиділа поруч.

«Це було нерозумно, Томе. Дуже і дуже нерозумно».

«Довелося на це піти», — відповів він.

«Я два дні страшенно сердилася на тебе. Бачив би ти себе! Шкіра, жили…

«Ти на мене сердилася?» — Томас затріпотів на саму думку, що небайдужий дівчині.

Вона помовчала. «Ну, я просто хотіла сказати, що якби ти помер, то власноруч убила б тебе».

В Томасових грудях розлилося приємне тепло, і, несподівано для себе, він навіть приклав до того місця руку.

«Ну… Дякую, мабуть».

«То багато ти пам’ятаєш?»

Він завагався.

«Доволі. Пригадуєш, ти сказала, що це ми винні…

«Я мала рацію?»

«Знаєш, Терезо, ми накоїли багато лиха…» Він вловив роздратування дівчини, наче в неї виник мільйон питань, та вона не знала, з чого почати.

«Призначення коду згадав? — запитала Тереза, наче її не цікавила власна роль у всьому цьому. — Ти бодай щось згадав таке, що допоможе нам звідси вибратися?»

Томас мовчав. Йому зараз не хотілося з нею обговорювати це питання. Принаймні доти, як він усе як слід не обміркує. Їхній єдиний шанс вибратися з Лабіринту був пов’язаний зі смертельним ризиком.

«Можливо, — відгукнувся він. — Але це буде нелегко. Треба скликати Збори. Я попрошу, щоб ти взяла в них участь. Мені важко розповідати все по кілька разів».

Якийсь час вони мовчали, відчуваючи безнадію, яка огорнула обох.

«Терезо».

«Так?»

«Лабіринт не має розгадки».

Перш ніж відповісти, вона довго мовчала.

«Мені здається, тепер ми всі це зрозуміли».

Чути біль у голосі Терези — а Томас чітко чув його в своїй голові — було нестерпно.

«Не хвилюйся. Хай там як, а Творці розраховують, що ми знайдемо вихід. Я вже маю план».

Він хотів вселити в Терезу надію, нехай і примарну.

«Та невже?»

«Ага. Правда, задумка жахлива, і частина з нас може загинути. Обнадійливо?»

«Ще б пак. Що за план?»

«Нам доведеться…

Але Томас не встиг закінчити: до кімнати увійшов Ньют.

«Потім розповім», — швидко кинув Томас.

«Поквапся», — попросила Тереза і відімкнулася.

Ньют підійшов до ліжка і сів поруч.

— По тобі і не скажеш, що ти хворий, Томмі.

Томас кивнув.

— Слабкість ще відчувається, та загалом усе гаразд. Думав, буде набагато гірше.

Ньют похитав головою, на його обличчі відбилася суміш гніву й захоплення.

— З одного боку твій вчинок до біса сміливий, а з другого — до біса дурний. Здається, ти реально досягнув успіху в одному й другому, — він зробив паузу й похитав головою. — Та я розумію, з якою метою ти на це зважився. Згадав що-небудь? Щось корисне для нас?

— Треба скликати Збори, — сказав Томас, зручніше вмощуючись на ліжку. На диво, він майже не відчував болю, лише запаморочення. — Поки все добре пам’ятаю.

— Так. Чак мені сказав. Скликаємо Збори. Тільки навіщо? Що ти дізнався?

— Це тест, Ньюте, усе це — тест.

— Щось на кшталт експерименту, — кивнув Ньют.

Томас похитав головою.

— Ти не зрозумів. Творці займаються селекцією: перевіряють, хто здасться, відбирають з нас найкращих. Підкидають нам свої змінні, щоб ми нарешті все кинули. Тестують нашу волю до перемоги і боротьби. Відправити сюди Терезу і все тут вимкнути — останній крок, такий собі підсумковий аналіз. І тепер прийшов час останнього тесту. На втечу.