Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

— І що? Я знаю її, вона знає мене. Ну… принаймні, ми раніше були знайомі. Я однак нічого не пам’ятаю. Як і вона.

— Що ти зробила?! — гаркнув Альбі, звертаючись до Терези.

Томас, здивований запитанням, подивився на дівчину.

— Я питаю, що ти зробила?! — заверещав Альбі. — Спочатку небо, тепер ще це!

— Запустила якийсь процес, — тихо відповіла вона. — Ненавмисне, клянуся. Завершення. Та я не розумію, що це означає.

— Ньюте, в чому проблема? — запитав Томас, не бажаючи звертатися до Альбі. — Що сталося?

Альбі схопив його за футболку.

— Що сталося?! Я скажу тобі, що сталося, шлапак! Ви двоє дуже зайняті, пускаючи одне одному бісики, щоб роззирнутися? І помітити, котра зараз година?

Томас швидко глянув на годинника — і з жахом зрозумів, що саме проґавив. Не встиг Альбі розтулити рота, а він уже знав, що той скаже.

— Мури , гниляк! Брами . Брами сьогодні на ніч не зачинилися.

Томасові аж мову відібрало. Відтепер все буде по-іншому. Ні сонця, ні постачання, ні захисту від гріверів. Тереза від початку мала рацію — все змінилося. Томасу здалося, що в нього повітря застрягло в грудях.

Альбі вказав на дівчину.

— Тебе слід замкнути. Негайно. Біллі! Джексон! В Буцегарню її! І не зважайте на жодне слово з її гнилого рота!

Тереза ніяк не відреагувала на таке, і Томас зробив це за них обох.

— Та про що ти? Альбі, ти не можеш… — він не договорив, бо Альбі кинув на нього такий злісний погляд, що хлопець відчув, як у нього серце завмерло. — Але… як можна звинувачувати її в тому, що Брами не зачинилися?

Ньют ступив уперед і, поклавши руку на груди Альбі, м яко відтіснив його назад.

— А як інакше, Томмі? Вона сама у всьому зізналася.

Томас подивився на Терезу — в синіх очах дівчини було стільки смутку, що у нього стислося серце.

— Радій, що не вирушаєш туди разом з нею, Томасе, — промовив Альбі й пішов. Як Томасові кортіло заїхати ватажкові глейдерів у пику!

Біллі з Джексоном узяли Терезу під руки і повели геть, та не встигли вони дійти до лісу, як Ньют гукнув до них:

— Хай що трапиться, залишайтеся з нею. І спробуйте бодай пальцем дівчину зачепити! Головою відповісте.

Обидва конвоїри кивнули і повели дівчину далі. Томас відчував майже фізичний біль, дивлячись, як покірно вона йде. І ще його огорнув нестерпний біль від того, що він більше не зможе з нею говорити. «Але ж я щойно познайомився з нею, — подумав він. — Я її навіть не знаю». Втім, він розумів, що лукавить. Томас був певен, що вони були знайомі до того, як їм стерли пам’ять і відіслали в Глейд.

«Провідай мене», — промовила вона в його голові.

Томас не знав, як відповісти їй подумки. Та він спробував.

«Провідаю. Принаймні там ти будеш у безпеці».

Вона не відповіла.

«Терезо?»

Нічого.

За наступні тридцять хвилин зчинився страшенний розгардіяш.

Попри те, що освітлення залишалося таким самим, як уранці, коли не зійшло сонце і зникло блакитне небо, здавалося, наче Глейд раптово поринув у пітьму. Ньют з Альбі зібрали наглядачів і зобов’язали їх впродовж години розмістити своїх підопічних у Домівці. Томас почувався стороннім спостерігачем і не знав, чим зарадити.

Будівельникам — їхній наглядач, Галлі, так і не повернувся — наказали звести барикади перед усіма чотирма Брамами. Хлопці одразу ж узялися до роботи, однак Томас бачив, що на зведення чогось ефективного не вистачить ні часу, ні матеріалів. Йому навіть здалося, що наглядачі просто вирішили зайняти людей, щоб відтягнути неминучий спалах паніки. Томас допомагав будівельникам збирати по Глейду весь непотріб і звалювати його в проходах. Та коли він побачив жалюгідний результат, то не на жарт сполошився: не було жодної надії, що імпровізовані барикади затримають гріверів.

Роззирнувшись навсібіч, Томас зауважив, що робота кипить у всіх куточках Глейду.

Підліткам пороздавали всі ліхтарики, що знайшлися в Глейді. Ньют повідомив, що на ніч планує всіх розмістити в Домівці; електричне освітлення використовуватимуть лише в крайньому разі. Казан отримав завдання зібрати всі харчі тривалого зберігання і перенести їх з кухні в Домівку на той раз, якщо доведеться сидіти в тривалій облозі.

Томасові навіть лячно було уявити, в якому жахливому становищі вони тоді опиняться. Решта збирали предмети першої необхідності й реманент; хлопець помітив, що Мінхо переносить до будинку зброю з підвалу. Альбі чітко дав зрозуміти, що вони зобов’язані використовувати всі можливості: Домівка стане фортецею, і за будь-яку ціну глейдери мусять її відстояти.