Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

Покинувши будівельників, Томас приєднався до Мінхо і допоміг перетягнути до будинку скрині з ножами і бітами, обмотаними колючим дротом. Потім наглядач сказав, що в нього є особливе доручення від Ньюта, і порадив Томасу зникнути, відмовившись будь-що пояснювати.

Це зачепило хлопця, однак він таки залишив Мінхо на самоті, вирішивши поговорити з Ньютом. Томас перехопив його дорогою до Різниці.

— Ньюте! — крикнув він. — Треба поговорити.

Ньют так раптово зупинився, що хлопець мало на нього не наштовхнувся. Ньют кинув на нього роздратований погляд, і Томас зніяковів.

— Тільки бігом.

— Ви маєте звільнити дівчину… Терезу.

Він розумів, що Тереза, можливо, володіє якоюсь цінною інформацією.

— Радий чути, що тепер ви друзі навіки, — Ньют рушив далі. — Не гай даремно часу, Томмі.

Томас схопив його за руку.

— Вислухай мене! Вона тут не просто так — мені здається, нас із нею послали сюди, щоб закінчити всю цю справу.

— Мене цікавить, як саме закінчити? Дозволити поганим гріверам проникнути в Глейд і перебити нас усіх? Знаєш, зелений, я чув багато всіляких нісенітниць, але ти всіх перевершив.

Томас застогнав: нехай Ньют знає, як Томасу зараз тяжко.

— Просто я не думаю, що Брами не зачинилися саме для цього.

— Зелений, про що ти? — роздратовано запитав Ньют, схрестивши руки на грудях.

Відтоді як Томас побачив напис на стіні Лабіринту — «Безпрецедентний експеримент: зона ураження мозку», він тільки про це й думав. І вирішив, що як хто й повірить йому, то тільки Ньют.

— Я вважаю, що над нами проводять якийсь експеримент, ставлять досліди абощо. І кожен експеримент має колись завершитися. Ми не можемо жити тут вічно — нехай хто нас сюди запроторив, у той чи інший спосіб він таки покладе всьому край.

У Томаса наче відлягло від серця, коли він це промовив.

Ньют потер очі.

— І це має переконати мене, що все гаразд і я мушу випустити дівку, і начхати, що після її появи ми опинилися на межі загибелі?

— Ти не зрозумів мене. Я хочу сказати, що вона взагалі не винна в тому, що ми тут опинилися. Вона всього лише пішак, і послали її до нас як останній інструмент або як підказку, щоб допомогти нам вибратися звідси… — Томас набрав у легені повітря і продовжив рішучіше: — Я вважаю, що саме тому й мене сюди заслали. І той факт, що Тереза стала пусковиком Завершення, зовсім не означає, що вона лиха.

Ньют подивився у бік Буцегарні.

— Знаєш, зараз я не хочу думати про цю дурню. Дівка зможе витерпіти там одну ніч. Тим паче, як почнеться щось, то в Буцегарні вона буде в більшій безпеці, ніж ми.

Томас кивнув, погоджуючись на компроміс.

— Гаразд. Якось протримаємося цю ніч, а завтра, коли прийде день, вирішимо, що з нею робити. Заодно і поміркуємо, чого від нас хочуть Творці.

Ньют пирхнув.

— Томмі, а що зміниться завтра? Ми ж два роки на місці тупцюємо.

Томаса не полишало відчуття, що всі останні події відігравали роль каталізатора і стали наслідком лише одного — наміру Творців пришвидшили закінчення експерименту.

— Тепер у нас немає вибору — ми зобов’язані розгадати загадку. Нас примушують це зробити. Більше не вийде жити як раніше, переймаючись лише тим, як цілим і неушкодженим повернутися в Глейд до зачинення Брами.

Вони стояли в центрі майдану, а навколо них метушилися глейдери, зайняті підготовкою до важкої ночі.

— Копай глибше… Не опинитися там, коли стіни почнуть переміщатися… — задумливо протягнув Ньют по хвилині роздумів.

— Точно, — сказав Томас. — Я саме про це й кажу. Можливо, нам вдасться якось заблокувати чи підірвати гріверову нору і виграти час, щоб ретельніше вивчити Лабіринт.

— Альбі не дозволить випустити дівчину, — сказав Ньют. — Хлопець не надто вам симпатизує. Та й узагалі, зараз не це головне. Тут хоч би просто до ранку дожити.

Томас кивнув.

— Ми зможемо відбитися.

— Ти-бо вже відбивався, Геркулесе? — кинув Ньют і, не усміхнувшись і не чекаючи на відповідь, пішов геть, на ходу наказуючи глейдерам завершувати роботу і йти в Домівку.

Томас залишився задоволений — розмова з Ньютом відбулася саме так, як він того хотів. Він вирішив поквапитися і, поки є можливість, поговорити з Терезою. Хлопець помчав до Буцегарні, на бігу помічаючи, що глейдери потягнулися до Домівки з оберемками всякої всячини в руках.

Томас зупинився біля маленької в'язниці й перевів подих.

— Терезо! — покликав він, зазираючи крізь заґратоване віконце до темної камери.