Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

Томас узяв намальований план і почав його вивчати, захоплюючись тим, що Лабіринт виявився такою чітко структурованою спорудою. Мінхо тим часом провадив:

— Таким чином, Глейд оточений вісьмома секторами, кожен з яких є ізольованим квадратом. От уже два роки ми б’ємося над розгадкою, але так і не наблизилися до неї. Єдине місце, яке з натяжкою можна вважати виходом з Лабіринту, — Стрімчак. Та цей варіант годиться, тільки якщо хочещ політати і розбитися на смерть, — Мінхо стукнув пальцем по схемі. — Кляті мури щовечора зсуваються у всіх місцях воднораз — саме в той час, коли у нас зачиняється Брама. Ми так вважаємо, бо ніколи не чули гуркоту в інший час.

Томас відірвався від аркуша.

— Коли ми вночі застрягли в Лабіринті, я не бачив, щоб рухалася бодай одна зі стін, — він був радий додати від себе бодай дрібку інформації.

— Головні коридори біля Брами ніколи не рухаються. Стіни, що переміщаються, розташовані значно глибше.

— A-а, он воно як… — Томас знову придивився до грубої схеми, намагаючись подумки уявити Лабіринт і мури в тих місцях, які Мінхо позначив лініями.

— У нас завжди є щонайменше вісім бігунів з наглядачем разом. Один бігун на сектор. Щоб оббігти весь сектор, у надії відшукати клятий вихід, потрібно цілий день. Потім ми повертаємося і переносимо план на папір. Один день роботи — один аркуш, — Мінхо кивком указав на одну зі скринь. — Ось чому ці чортові скрині так натоптані картами.

Томасу раптом спало на думку дещо неприємне — і навіть моторошне.

— Мене… взяли на заміну якогось загиблого?

— Ні, — похитав головою Мінхо, — ми просто тебе тренуємо. Але хтось із бігунів може попросити відпустку. Не хвилюйся, бігуни вже давно не гинули.

На диво, така відповідь лише посилила занепокоєння, яке, як сподівався Томас, не відбилося на його обличчі.

— То, значить, у вас… забирає цілий день дослідження одного жалюгідного квадрата? — запитав він, побарабанивши пальцями по третьому сектору на карті.

— А ти як думав? — Мінхо підвівся і підійшов до скрині позаду них, опустився навколішки і, піднявши віко, відкинув його на стіну. — Поглянь сюди.

Томас з-за спини Мінхо зазирнув у скриню, в якій могло вміститися рівно чотири стоси паперу. І рівно чотири стоси до верху там і були. Карти мало чим відрізнялися одна від одної: грубі начерки квадратних секторів займали майже всю поверхню аркуша. У правому верхньому куті всіх карт значився напис «Сектор 8», далі було ім’я «Генк» і слово «Дата» з указаним за нею числом. На останньому аркуші фігурувало число 749.

— Ми, — провадив Мінхо, — з самого початку зрозуміли, що стіни рухаються, й одразу ж почали фіксувати їхнє переміщення. Думали, що, порівнявши розташування мурів по днях і тижнях, зможемо знайти закономірність у русі. Так воно і вийшло — розташування стін у всіх секторах Лабіринту повторюється з періодичністю близько місяця. Справа залишалася начебто за малим: обчислити момент, коли відкриються проходи, що ведуть за межі секторів, та саме проходів якраз і не виявилося.

— Два роки минуло, — сказав Томас. — Невже ви жодного разу не доходили до такого відчаю, щоб залишитися в Лабіринті на ніч і пошукати прохід після того, як стіни перемістяться?

Мінхо подивився на нього з неприхованим роздратуванням.

— Чувак, звучить як образа. Серйозно.

— А що таке? — зніяковів Томас. У нього й думки не було скривдити товариша.

— Ми два роки дупи рвемо, і тут з’являєшся ти й питаєш: чому це ми такі боягузи, що жодного разу не заночували в Лабіринті? На самому початку знайшлися сміливці, які спробували залишитися там на ніч. Усі вони загинули. Може, хочеш повторити їхній подвиг? Гадаєш, один раз вижив, то зможеш до нескінченності долю випробовувати?

Томас від сорому почервонів.

— Ні. Вибач.

Він почувався шматком дристу. З Мінхо важко було сперечатися. В душі Томас розумів, що й сам волів би щовечора повертатися в Глейд живим і неушкодженим, ніж зустрічатися з гріверами. На саму думку про них він здригнувся.

— Так от, — Мінхо, до Томасового полегшення, знову перевів увагу на стоси карт у скрині. — Можливо, життя в Глейді не таке вже й солодке, та принаймні тут ми у безпеці. Харчів удосталь, є захист від гріверів. Тож ми не маємо права просити бігунів, ризикуючи життям, залишитися в Лабіринті на ніч. За жодних обставин. У всякім разі, не тепер. Принаймні не раніше, ніж конфігурація мурів підкаже, що прохід, нехай і тимчасовий, реально може десь відкритися.