Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

— Ого, — пробурмотів Томас; у замкненому просторі маленького приміщення голос його вмить заглух. Думка про те, що бігунам потрібно так багато зброї, спершу збентежила хлопця, та побачивши, що здебільшого вона тут припадає порохами, Томас заспокоївся.

— Більшу частину не використовуємо, — пояснив Мінхо, — та про всяк випадок тримаємо про запас. А в Лабіринт зазвичай беремо лише кілька добре нагострених ножів.

Бігун кивнув на велику дерев’яну скриню в кутку. Вона була відчинена, а її віко притулене до стіни. Скриня була вщерть повна ножів усіх форм і розмірів.

Залишалося тільки сподіватися, що решта глейдерів не знають про існування підвалу.

— А чи не небезпечно зберігати тут усе це добро? — запитав Томас. — От уяви, якби Бен спустився сюди перед тим, як з глузду з’їхати і напасти на мене?

Мінхо витягнув з кишені в’язку ключів і з дзенькотом потрусив ними перед Томасовим обличчям.

— Вони є тільки у кількох щасливчиків.

— І все-таки…

— Годі скиглити. Вибери собі пару зручних ножів, тільки перевір, чи вони добре нагострені. Потім поїмо і спакуємо харчі в дорогу. І ще: перед виходом хочу показати тобі Картосховище.

Томас страшенно зрадів: приземкувата будівля не давала йому спокою відтоді, як він побачив першого бігуна, який сховався за її застрашливими дверима. Хлопець вибрав короткий сріблястий кинджал з гумовим руків’ям і ще один з довгим чорним лезом. Утім, Томасів захват трохи пригас. Хоча тепер він добре уявляв, які почвари водяться в Лабіринті, все одно не хотілося думати про те, для чого йому там зброя.

За годину, поївши і спакувавшись, хлопці вже стояли перед клепаними сталевими дверима, що вели до Картосховища. Томасу страх як кортіло потрапити досередини. Світанок постав у всій своїй красі, і глейдери прокидалися: підлітки снували по майдану, готуючись до нового дня, а в повітрі витав аромат смаженого бекону — Казан зі своїми помічниками гарував на кухні, щоби нагодувати кількадесят голодних шлунків. Мінхо відімкнув замок, повернув круглу ручку, обертаючи її доти, доки зсередини не долинуло клацання, і потягнув на себе. З гучним рипінням масивні металеві двері розчахнулися.

— Тільки після вас, — жартівливо вклонившись, промовив Мінхо.

Томас мовчки увійшов усередину. Його охопив такий страх, змішаний з цікавістю, що довелося нагадати собі про необхідність дихати.

У темній кімнаті пахло цвіллю і вогкістю з таким сильним присмаком міді, що, здавалося, її можна було відчути на язиці. В голові раптом промайнув розпливчастий спогад про те, як у дитинстві, коли Томас ще пішки під стіл ходив, він тягнув у рота мідні монети.

Мінхо клацнув вимикачем, запалюючи кілька флуоресцентних ламп. Коли вони розгорілися, Томас зміг детально роздивитися кімнату. Її простота дивувала: Картосховище було майже порожнім приміщенням кроків двадцять завдовжки, з голими бетонними стінами. Просто в центрі стояв дерев’яний стіл, оточений вісьмома стільцями. На столі, навпроти кожного зі стільців, лежали охайні стоси паперу і набір олівців. Крім столу і стільців, в кімнаті було вісім скринь, подібних до тих, що в них зберігали ножі в зброярні. Скрині були зачинені та стояли на однаковій відстані одна від одної, по дві біля кожної стіни.

— Ласкаво просимо до Картосховища, — оголосив Мінхо. — Найцікавіша місцина, що ти досі бачив.

Томас був трохи розчарований — він очікував чогось більш вражаючого. Хлопець глибоко вдихнув.

— Ну тут і смердить — як на закинутій мідній копальні.

— А мені подобається запах, — Мінхо висунув з-під столу два стільці й сів. — Сідай. Хочу, щоб ти отримав бодай якесь уявлення про те місце, куди ми зараз вирушимо.

Коли Томас усівся, бігун узяв чистий аркуш паперу, олівець і заходився малювати схему. Томас нахилився ближче. Мінхо зобразив великий квадрат, який зайняв майже всю площу аркуша, а потім розділив його на квадрати меншого розміру. Тепер схема була схожа на збільшене поле гри в «хрестики-нулики» — три ряди квадратів однакового розміру. У центральному квадраті він написав слово «Глейд», а решту пронумерував цифрами від одного до вісьмох, почавши з верхнього лівого квадрата і далі за годинниковою стрілкою. Насамкінець Мінхо намалював кілька коротких рисок, що перетинають лінії.

— Це Брами, — пояснив він. — Ти бачив тільки ті, що ведуть з Глейду, але в самому Лабіринті є ще чотири — вони ведуть у перший, третій, п’ятий і сьомий сектори. Самі Брами стоять на місці, та шляхи до них повсякчас змінюються через переміщення мурів уночі, — він замовк і підсунув аркуш до Томаса.