Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

— Не грай тут найкмітливішого, Ньюте, — виплюнув Галлі, буряковіючи. — Я серйозно кажу. Як ми можемо довіряти шлапаку, коли він і тижня з нами не прожив? Давиш мене своїм авторитетом і навіть не хочеш замислитися над тим, про що я товкмачу.

Вперше Томас поспівчував Галлі — той справді мав підстави бути незадоволеним брутальним ставленням Ньюта. Зрештою, він наглядач. «Однаково я його терпіти не можу», — вирішив Томас.

— Гаразд, Галлі, — сказав Ньют. — Перепрошую. Ми вислухали твою думку і приймемо до відома рекомендацію. Ти закінчив?

— Так, закінчив. І я правий.

Не відповідаючи йому, Ньют указав на Мінхо.

— Вперед, останній, але не крайній.

Томас був невимовно радий, що нарешті дійшла черга до Мінхо, — той напевно підтримає його.

Несподівано для всіх Мінхо різко випростався.

— Я був там і бачив, що зробив цей хлопець, — він виявив мужність тоді, коли я обдристався, як курка. Я не ляпатиму багато язиком, як Галлі, а відразу висловлю рекомендацію, та й по всьому.

Томас затамував подих, чекаючи, що ж він скаже.

— Лацно, — відповів Ньют. — То кажи.

Мінхо подивився на Томаса.

— Пропоную замість мене призначити шлапака наглядачем бігунів.

У кімнаті запанувала цілковита тиша, ніби світ раптово скувало кригою, і всі члени Ради втупилися у Мінхо. Томас наче закам’янів, чекаючи, що Мінхо зараз-от зізнається: він просто пожартував.

Тишу порушив Галлі — він підвівся.

— Це просто смішно, — розвернувся він обличчям до Ньюта, через плече вказуючи на Мінхо. — Та за такі дурнуваті пропозиції його треба викинути з Ради!

Якщо в душі Томаса і була якась жалість до Галлі, то після такої заяви вона остаточно випарувалася.

На диво, дехто з наглядачів підтримав Мінхо — наприклад, Казан, який повсякчас перебивав Галлі й зажадав провести голосування по внесеній Мінхо пропозиції. Були й такі, що виступали проти. Вінстон енергійно похитав головою і сказав щось, чого Томас не розчув. Наглядачі взялися гучно обговорювати пропозицію, перебиваючи один одного, а Томас, приголомшений і переляканий, мовчки сидів, обхопивши голову руками, і чекав. «І чому Мінхо заманулося запропонувати таке? Точно пожартував, — думав хлопець. — Ньют казав, що минає вічність, перш ніж глейдер стане бігуном. Поминаючи вже отримання посади наглядача». Він знову подивився на збуджених членів Ради, воліючи опинитися за тисячу миль звідси.

Нарешті Ньют кинув блокнот на підлогу і вийшов з півкола, закликаючи наглядачів до тиші. Здається, спершу його не лишень не чули, а й не помічали. Та поволі лад було відновлено, і всі знову розсілися по місцях.

— От гниляк, — промовив Ньют. — Ніколи ще не бачив такого збіговиська шлапаків, які б поводилися, як шмаркачі. Може, ви забули, у цьому місці ми — найстарші! Тому тримайтеся належним чином, бо порозпускаємо к бісовій матері всіх вас і оберемо нових членів Ради! — при цих словах він пройшовся повз усіх наглядачів, кожному зазирнувши в очі. — Ясно вам?

Рада у відповідь мовчала. Всупереч очікуванням Томаса, замість здійняти ще більший галас, наглядачі лише згідливо закивали головами. І Галлі разом з ними.

— Лацно, — Ньют сів, знову кладучи блокнот собі на коліна. Нашкрябавши в ньому кілька рядків, він звернувся до Мінхо: — Серйозна заявка, брате. Ти вже вибач, але тобі доведеться обґрунтувати свою рекомендацію.

Томасу теж нетерпеливилося почути пояснення.

На виснаженому обличчі Мінхо читалося, що він волів би не заглиблюватися у подробиці, але він таки вирішив обґрунтувати свою пропозицію.

— Легко вам, шлапакам, сидіти тут і обговорювати те, у чому ви ні бельмеса не тямите. Я тут єдиний бігун, і, окрім мене, тут присутня тільки одна людина, яка виходила в Лабіринт, — Ньют.

— Якщо не рахувати того разу, коли я… — перебив його Галлі.

— А я і не рахую! — гаркнув Мінхо. — Можеш мені повірити, жоден з вас не уявляє, як воно — перебувати в Лабіринті. І грівер тебе вжалив тільки тому, що ти порушив те ж таки Правило, що й Томас. Але його ти чомусь хочеш покарати! Це називається лицемірство, ти, гнилоголовий шматок…

— Годі, — осадив його Ньют. — Обґрунтував свою позицію, і досить.

Напруга сягнула піку — повітря в приміщенні наче перетворилося на крихке скло, яке щомиті могло луснути. Мінхо й Галлі з напруженими, буряковими від злості обличчями свердлили один одного поглядами.

— Хай там як, ось що я скажу, — мовив Мінхо, сідаючи на стілець. — Досі я ще такого не бачив. Він не запанікував, не кричав, не плакав і взагалі нічим не виказав свого страху. Народ, він живе з нами всього лише кілька днів! Згадайте, якими були на самому початку ми — сахалися по кутках, не знаючи, куди поткнутися, щогодини плакали, нікому не довіряли і відмовлялися виконувати будь-яку роботу. Такими ми були ще багато тижнів, ба й місяців, аж поки не лишалося вибору — начхати на цей гниляк і просто жити.