Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

Томас насупився. Не хотілося засмучувати Ньюта ще дужче, але йому потрібно було отримати чітку відповідь.

— Слухай, я розумію, що бачити друга в такому стані — страшно, але я лише хочу зрозуміти, що там насправді відбувається. Чому це називається Переміною?

Ньют розслабився, аж наче змалів, і, зітхнувши, відповів:

— Під час Переміни повертається пам’ять. Не вся, а лише уривки, але все-таки справжні спогади про те, що відбувалося до того, як людина потрапила у це моторошне місце. Кожен, хто пережив Переміну, згодом поводиться як псих, хоча зазвичай все не так погано, як у Бена. Загалом тебе ніби дражнять минулим реальним життям, а потім знову його відбирають.

Мозок Томаса гарячково запрацював.

— Ти впевнений? — запитав він.

Ньют здивовано подивився на нього.

— Що ти маєш на увазі? У чому впевнений?

— Люди змінюються , бо хочуть повернутися до колишнього життя — чи в падають у депресію від усвідомлення, що їхнє колишнє життя було не кращим за нинішнє?

Якусь мить Ньют пильно дивився на Томаса, а потім відвернувся, вочевидь, над чимось серйозно замислившись.

— Шлапаки, які пережили Переміну, ніколи про це не розповідають. Вони просто робляться… інакшими. Відразливими. У Глейді є купка таких. Я терпіти не можу, коли вони поруч.

Ньют говорив відчуженим голосом, втупившись кудись у лісову гущавину, але Томас і так знав, про що той думає: Альбі вже не буде колишнім.

— І не кажи, — підтакнув Чак. — А найгірший з них усіх — Галлі.

— А про дівчину є новини? — поцікавився Томас, поклавши собі змінити тему. Подумки він раз у раз повертався до новенької, до того ж йому не хотілося обговорювати Галлі. — Я бачив там, нагорі, як медчуки її годували.

— Нічого нового, — відповів Ньют. — Як і раніше, в комі абощо. Час до часу бурмоче щось невиразне — чи то марить, чи то їй що сниться. Їсть нормально, й начебто зовні з нею все гаразд. Та все це дуже дивно.

Запала довга пауза, наче всі втрьох намагалися знайти розумне пояснення появі дівчини. Томас укотре замислився про непоясненне відчуття, наче він її звідкись знає. Щоправда, зараз це відчуття трохи притупилося — можливо, через те, що надто вже багато думок крутилося в голові.

— Хай там як, а найближчим часом доведеться вирішувати, що робити з Томмі, — порушив тишу Ньют.

Томас просто отетерів, збентежений його словами.

— Робити зі мною? Ти про що?

Ньют підвівся, випростав руки.

— Ти тут усе догори дриґом перевернув, шлапак. Половина глейдерів вирішила, що ти бог, а половина мріє скинути к бісу твій зад у шахту. Доведеться багато чого обговорити.

— Як-то? — Томас і сам не знав, що турбувало більше: що хтось ставиться тепер до нього як до героя чи що хтось волів би, аби Томаса не існувало.

— Терпіння, — сказав Ньют. — Прокинешся вранці — й усе дізнаєшся.

— Тільки завтра? Чому? — Томасу це було не до шмиги.

— Я скликав Збори. Ти будеш присутній на них. На порядку денному будеш тільки ти, чорт забирай.

І з цими словами він розвернувся і пішов геть, залишивши Томаса гадати, якого біса треба скликати Збори, щоб усього лишень поговорити про нього.

Наступного ранку стривожений і збентежений Томас сидів, пітніючи, перед одинадцятьма хлопцями. Ті півколом розташувались навпроти нього на стільцях. Щойно сівши, хлопець зрозумів, що це наглядачі, й це, на жаль, означало, що серед них є і Галлі. Один стілець навпроти Томаса був незайнятий: йому не треба було пояснювати, що це місце Альбі.

Сиділи в Домівці у великій кімнаті, в якій Томас ще ніколи не бував. Меблів у кімнаті не було, тільки маленький стіл у кутку і стільці. Стіни й підлога були з голих дощок. Вигляд приміщення свідчив про те, що ніхто й ніколи не намагався зробити його бодай трішки затишнішим: ніяких вікон, і пахло цвіллю і старими книжками. Холодно Томасу не було, але він усе одно тремтів.

Він з полегшенням зауважив, що праворуч від порожнього місця Альбі сидить Ньют.

— Від імені нашого ватажка, що наразі перебуває на лікуванні, починаю Збори, — промовив Ньют і трохи скривився, наче його нудило від усього, що бодай віддалено могло вважатися формальною процедурою. — Як всі ви знаєте, за останні дні сталося чимало всілякої чортівні, й у центрі кожної події опинявся зелепуш Томмі, який зараз-от сидить перед нами.

Томас зашарівся від збентеження.

— Він уже не зелепуш, — кинув Галлі; його зазвичай рипучий голос зараз звучав підкреслено суворо, — а звичайний порушник правил.