Юрій Сорока - Легіон Хронос

– Ти як звертаєшся до триарія, рекрут?! Струнко!

Сам від себе не очікуючи такої дисциплінованості, Дмитро виструнчився. Але легіонер не збирався змінити гнів на милість.

– Чому головний убір не на місці? Що за вигляд, новобранцю?!

На виручку прийшла Нора, яка взялась невідомо звідки.

– Заспокойся, Сергію. Він у нас перший день і ще нічого не знає. Завтра розпочинаємо курс.

Легіонер якось надміру швидко повеселішав.

– А, свіже м’ясо… Ну начувайся, рекруте, найближчі десять тижнів на тебе очікує пекло!

– Згадай себе кілька суб’єктивних років тому, – холодно заперечила Нора. – Можливо, не так будеш задирати носа.

Легіонер знітився. Він виструнчився і приклав до грудей стиснуту у кулак правицю.

– Прошу вибачення, друже інструктор.

– Ви вільні, друже триарій, – Нора поманила пальцем Дмитра і пішла коридором. – Лікар на першому поверсі, ходімо, я проведу.

– Дякую.

– Не варто подяки.

– Норо, а що сталось з цим чоловіком? – запитав Дмитро, аби якось підтримати розмову.

– Був поранений під час однієї з операцій. Ще запитання є?

– Вагон і маленький возик, наприклад…

Однак Нора, яка щойно прийшла на допомогу, зникла так само несподівано, як і з’явилась. На її місці залишилась та Нора, яка уміла розмовляти лише крізь зуби.

– До мене слід звертатись – друже інструктор. Зайвих слів не потрібно, пояснень теж. Зрозуміло, рекруте?

– Так точно! – розплився у посмішці Дмитро. Від думки, яка щойно прийшла у голову, йому стало весело.

– Що ти побачив смішного у нашій розмові, рекруте? – холодно запитала Нора.

– Нічого.

– Яка ж причина тієї дурнуватої посмішки, що її маю неприємність спостерігати?

– Я просто уявив, яка ти у звичайному житті. Коли не хмуриш свої гарні брови, а просто стаєш собою. І обіцяю: я буду намагатись побачити таку метаморфозу на власні очі. Скажімо, під час побачення.

– Щаслива людина, – знизала плечима Нора. – Ти все ще віриш у казки. Кругом!

Дмитро підкорився.

– Лазарет за двадцять метрів праворуч. Марш!

Кабінет лікаря зовсім не був схожим на ті приміщення, які Дмитро звик ідентифікувати як медичний заклад. Скоріше він нагадував офіс топ-менеджера потужної фірми. З великими вікнами і модерновими картинами на стінах, з купою комп’ютерної техніки на столі і доглянутим фікусом у діжці. Замість звичної кушетки для огляду пацієнтів біля білосніжної пластикової стіни стояла схожа на холодильник прямокутна скриня, а на столі у лікаря, на місці стопки лікарняних карток і ларингофона, лежали електронний планшет для записів і схожий на дзеркальце з ручкою предмет. Щодо самого лікаря, ним виявився високий стрункий чоловік, на вигляд років сорока. Одягнений він був так, як і решта мешканців палацу (не рахуючи рекрутів) – у чорні брюки і білу шовкову сорочку. Волосся мав довге, на потилиці підхоплене у хвостик.

– Привіт, я Джек. Джек Нортон. Вітаю у навчальному центрі Легіону. Сподіваюсь, не шокували наші порядки? – запитав він бадьоро.

Дмитро, не очікуючи на запрошення, пройшов кабінетом і сів на стілець навпроти лікаря.

– Не те щоб шокували, але примушують замислитись.

– Про що саме?

– Службу в армії я пройти не встиг, а це за даних обставин недолік.

Джек простодушно засміявся.

– Встигнеш. Звідки прибув?

– У якому сенсі?

– У сенсі – з якої епохи?

– Початок ХХІ сторіччя.

– Зрозуміло. Не переймайся, все, чому тебе мали навчити у війську, ми тут зробимо з меншими витратами часу. Тим більше, у тебе гарний інструктор – Нора один з кращих командирів і просто чарівна дівчина.

– Ніколи не любив жінок керівників, – злукавив Дмитро. Незважаючи на присмак металу, що його залишало у роті слово «інструктор», він відчув, що зацікавився Норою значно більше, аніж того вимагали відносини командира і підлеглого.

– Ну добре, давай я тебе огляну і призначу першочергові процедури, – лікар встав і наблизився до Дмитра, тримаючи у руках схожий на дзеркало предмет.

Весь процес огляду був схожий на фотознімок. Нортон підступив до Дмитра, підняв дзеркальце, утримуючи його на рівні очей так, як під час зйомки утримують цифровий фотоапарат. Кілька секунд тримав його нерухомо, після чого підійшов до схожої на холодильник скрині і відчинив її, демонструючи ложе анатомічної форми.

– Роздягайся і лягай.

– Це що, морозильна камера? – спробував пожартувати Дмитро.

– В якомусь сенсі. Багатофункціональний терапевтичний робот. Аналізатор показує, що у тебе в організмі не вистачає деяких вітамінів і мікроелементів. За допомогою робота ми це виправимо. Усього кілька ін’єкцій, випромінювання і масаж. Крім того, дам тобі щось для пришвидшення обміну речовин. Під час тренувань це знадобиться.