Юрій Сорока - Легіон Хронос

Двері відчинились, і на порозі з’явився охоронець. У чорному шоломі з титанокарбону, широкий торс прикритий пластинами важкого бронежилету. Хромовану імпульсну рушницю легіонер недбало тримав на зігнутому лікті лівої руки. Марк Светоній, який саме проглядав файли рапортів командуючих когортами, здивовано подивився на охоронця крізь великі окуляри у старомодній роговій оправі. Відвідувачів він не очікував.

– До вас Префект Преторія, друже Консул, – відчеканив легіонер гугнявим голосом.

Марк Светоній мовчки хитнув головою. Охоронець відступив убік, пропускаючи до кабінету людину, постать якої виблискувала не менше, аніж рушниця в руках легіонера, – максиміліанівський [1]  Максиміліанівський обладунок – німецький лицарський обладунок першої третини XVI століття, названий так по імені імператора Максиміліана I, а також з натяком на максимальність захисту. обладунок візитера був відполірований до стану дзеркального сяйва. Прибулий, сповнивши простір кабінету бряжчанням металу, пройшов до крісла навпроти столу і сів, притримуючи палаш, що висів у нього при боці. Марк Светоній мовчки прослідкував за відвідувачем, очікуючи, що той почне розмову першим. Але чоловік у лицарських латах не поспішав. Він з гуркотом поставив на підлогу біля своєї ноги важкий арме [2]  Арме – закритий тип лицарського шолома, що використовувався у Західній Європі з кінця XV до середини XVI століття. Арме вперше було створено в Італії, він мав забрало, що піднімається, а також підборідник, який складався з двох половин. і заходився витирати обличчя та шию хусточкою. Від погляду Марка Светонія не заховалось те, що на шоломі прибулого було кілька вм’ятин і він був вкритий краплинами запеклої крові.

– Ви потрапили у бійку? – запитав він.

– І отримав добрячої прочуханки, – спокійно відповів гість. – Так завжди. Спочатку Служба Попередньої Розвідки заспокоює даними про відносний спокій у межах координат операції, а потім ти виявляєш, що опинився у самому центрі грандіозної колотнечі. Цього разу, до речі, було не найгарячіше.

– Що ви кажете? – хмикнув Марк Светоній. Його забавляла ситуація.

– Наскільки я пам’ятаю, СПР є підрозділом Преторіанської Гвардії, а отже, підпорядковується безпосередньо вам, друже Геліодор. Кому ж як не вам слідкувати за тим, щоб подібні прикрощі не псували нам життя?

Прибулий заграв жовнами, але не відповів на шпильку Консула. Натомість підняв ліву руку на рівень очей і натиснув кілька кнопок на браслеті, що його мав на зап’ясті під шкіряним напульсником. Одразу ж прямокутна пластикова панель на столі Марка Светонія освітилась зсередини блакитним сяйвом. Консул поглянув спочатку на неї, потім на Геліодора.

– Рапорт – це чудово. Але я хотів би почути від вас про все стисло.

Префект Преторію знизав плечима з виглядом людини, яка не несе відповідальності за безголовість оточуючих.

– Коротко кажучи, завдання не виконано.

– Це прикро, друже Префект.

– Цілковито з вами згоден.

Марк Светоній зітхнув. Він і справді покладав великі надії на цю операцію. Саме тому відрядив керувати нею командуючого Преторіанською Гвардією особисто. Судячи з усього, не допоміг навіть такий відчайдушний крок.

– Ви ж знаєте не гірше за мене – нам потрібно знищити цю людину! В іншому випадку наслідки передбачити неможливо!

– На жаль, існують ситуації, за яких ми безсилі вплинути на хід подій, – холодно зауважив Геліодор.

– І це ви кажете мені після того як на підготовку операції було втрачено три місяці суб’єктивного часу?

– Саме так, – Геліодор усім своїм виглядом намагався довести, що Консул не є для нього беззаперечним авторитетом. – І, маю надію, ви згадаєте – ця операція не перша з подібних.

Марк Светоній спробував взяти себе до рук.

– Ви маєте рацію. Що ж… Які будуть пропозиції?

– Боюсь, це ще не все.

– Прошу?

– На мою думку, слід очікувати контрнаступу.

Марк Светоній скочив зі свого місця і забігав по кабінету.

– Але це неймовірно! Ви приходите до мене, спокійно повідомляєте, що ретельно спланована акція по знищенню КВТП провалилася, а ви досі не знаєте, хто такий цей триклятий Острівецький. Але вам і цього замало!

– Це не моя провина, друже Консул!

– Це провина ваших людей, а отже, й ваша! – категорично заперечив Марк Светоній.