Володимир Бабула - Друзі зі змієносця

«Прийшли твої брати», - вдалося розібрати нарешті.

Я поспішив до фараона. Його писар у ретельно виконаних малюнках розтлумачив фантастичне повідомлення: біля Селища Невидимих - писар правильно зобразив ці будівлі, - Мак-Гарді вказав на скупчення пірамід та спіралей, - пристав великий птах із людьми в скафандрах.

Наші повернулися! - закричав я так, що підземелля здригнулося.

«Чи розуміють мої брати вашу малюнкову мову?» - запитав я через посередництво глиняної таблички.

«Авжеж, вони вже давно її вивчили, - приблизно так відповів фараон. - Вони відвідували нас кілька разів, адже ще віддавна збудували за великою рікою своє наземне місто й на скелях виростили квіти».

Під тим містом він мав на увазі, звісно, будівлі біля річки.

«Наймудріший і найславніший царю! - я вкляк перед ним на коліна. - Пошли цієї ж миті своїх крилатих посланців до моїх братів із проханням, щоби мене відвідали».

«Це вже зроблено, - заспокоїв він мене. - Біжи до озера біля кам’ яного ящера й очікуй їх там».

Я помчав туди мов навіжений.

Важко описати, що я відчував, коли на водну гладінь опустився дивний літак, подібний на камбалу. Він підплив до самого берега, і з нього вийшли друзі зі Змієносця. Я був для них такою ж несподіванкою, як і вони для мене. Не тому, що вони не знали про нас - чаші, розмішені по всій планеті, давно повідомили їм про наші відвідини Кварти - їх здивувало, що я тут зостався. Про все це я дізнався вже значно пізніше. А тоді згадав фараонові слова й заходився креслити на піску ієрогліфи, щоби якось порозумітися з дивовижними коротунами в непрозорих скафандрах.

Можливо, ми з правителем скельного міста кепсько зрозуміли одне одного, позаяк змієносці на мигах показали, що не тямлять жодного слова. На щастя, вони порозумілися з писарем, котрий прийшов мені на допомогу й почав балакати з ними за допомогою свого ультразвукового органу.

Вони запросили нас у літак і відвезли до свого гравіцентру. Й там я знайшов сумку з речами, які ви мені залишили в піраміді.

Перемовини за допомогою ієрогліфів та ультразвукової мови квартян були важкими, я все ще не розумів, що вони хотіли мені сказати. І тому змушений був навчити змієносців англійської, позаяк їхньої мови я ніколи не чув і досі не знаю, як вони між собою спілкуються. Ватсон буде вражений, коли детально опишу йому, як навчав друзів зі Змієносця говорити. Тим часом вони познайомили мене з дивами своєї надзвичайно розвиненої науки.

Якось мене посадили до однієї з нейтронних чаш, і вона дала мені можливість зазирнути до «Променя». Ви вже давно повернулися на борт, і ваші чаші зберігалися на складі, тому я не зміг побачити багато. Лише через деякий час помітив Крауса, котрий досліджував таємничі квіти.

За долею чаші, котру ви забрали з Кварти, я спостерігав і дорогою додому, на Землю. Таким чином я також з’ясував, як вас маю тут розшукати.

Ці гравітаційні спілкувачі - дивовижний винахід. До їхньої системи вже під’єднана частина нашої Галактики. В точно визначену пору галактичного часу перемовляються між собою мислячі істоти з різних куточків Усесвіту. Людство також невдовзі почує повідомлення: «Приєднуйтесь до Галактики!»

Друзі зі Змієносця обіцяли, що допоможуть нам спорудити потужний передавач на кшталт гравіцентру.

Я трохи забігаю вперед, але залишилося розповісти небагато. Змієносці невдовзі навчилися розмовляти нашою мовою так добре, що ми могли балакати навіть про найскладніші речі. Вони посвятили мене в таємниці своїх передових технологій - сподіваюся, дещо мені вдалося зрозуміти, - а я у відповідь описав їм наш світ з усіма його проблемами.

З Кварти Змієносці мали намір летіти в інше місце, але я легко переконав їх змінити курс і відвідати Землю.

Лише дивлячись на земну кулю, котра росла просто в мене на очах і ставала матеріальною, я вперше усвідомив, що неможливе здійснилося. Я повернувся додому!

І друзі зі Змієносця виконали обіцянку - доправили мене на Землю інкогніто.

Dixi et salvavi animam meam [8] Я розповів, і сумління моє спокійне (лат.) (дослівно: Dixi et animam meam salvavi - я сказав і [тим самим] урятував свою душу). .

Легенько, мов яворовий лист падає на землю, сів на гладінь Джумни літак-камбала змієносців. Із космічними мандрівниками вийшов на берег Хотенков і майже весь екіпаж «Променя».

- Вітаю! - сказав Хотенков оповідачеві, котрий тільки-но замовк. - І спасибі тобі...

1963

Від перекладача

Пильний читач, без сумніву, звернув увагу, що обидва твори, вміщені в даній книзі, хоч і є прямим продовженням попередніх романів Володимира Бабули «Сигнали з Всесвіту» і «Планета трьох сонць», багато в чому дисонують з ними.