Володимир Бабула - Друзі зі змієносця

Авжеж. І подібні гравіцентри збудовані на багатьох планетах Галактики, відвіданих нами. На Землі ми також спорудимо такий і посвятимо вас у його таємницю. Знаєш, що то за диво? Гравіцентр - назву я вигадав сам - це найдосконаліший у всій нашій Галактиці гравітаційний передавач. Його першовідкривачі невідомі, оскільки й на нашу планету Гамму він був принесений людьми з невідомої частини Всесвіту. Гравіцентр працює повністю автоматично, позаяк енергію одержує з невичерпної гравітації. Він є приймальною, передавальною, підсилювальною й ретрансляційною станцією. Тисячі ваших відкриттів тут доведено до небаченої досконалості й утиснено в неймовірно простий пристрій. Ось тільки створити його на Землі буде досить важко, оскільки у вас ще немає для цього виробничих потужностей.

Краус аж тепер упевнився, що Рама Крішна не чудар із гірського відлюддя. Він засипав його питаннями, й відповіді засвідчили, що старий має в цій царині глибокі пізнання.

Нічого мене не питай, - урвав нараз Рама Крішна цей допит. - Коли прийде час, мої колеги нададуть Усесвітній Академії все, що вам буде потрібно. Я дуже втомився - все ще не звик до вашої атмосфери.

Біля будинку старий зупинився.

І ще одну річ хочу тобі сказати. Я тут усе ще інкогніто, тож гляди, щоб ти не стратив розум і не спробував мене якось виказати. Володію зброєю, котра тебе засягне й примусить замовкнути будь- де. Поглянь-но.

Він указав на кущ - і відразу в його гіллі щось спалахнуло. Уражене листя вмить зів’яло й поникло до землі.

Не бійся, я не знищив цю рослинку, лише на деякий час приспав - для застереження.

Не дивно, що Краус тієї ночі не спав. Уранці його викликав академік Заяц.

Мерщій приїжджай, ти нам потрібен. Змієносці щойно розповіли нам дивовижні речі про твої нейтронні чаші!

Я знаю, - промовив Краус.

Рама поглянув на нього застережливо.

Вже знаєш? І звідки? Чи, може, ти щось збагнув сам? - здивувався Заяц.

Трохи...

Коли відеофон змовк, Краус зітхнув:

Що це з вами?

Старий усміхнувся.

Чи не боїшся ти, бува, залишати мене тут? Їдь сам! Але в Академії навіть не згадуй про моє інкогніто.

Краус безпорадно знизав плечима й зійшов на дах, де спочивало судно на повітряній подушці. Дорогою замкнув усі входи до лабораторій.

Рама Крішна лишився сам - наче якась казкова дівчина, що служила в таємничій оселі Баби-Яги. Він з такою самою цікавість переходив із кімнати до кімнати, з поверху на поверх. Десь у шафі знайшов собі зручне вбрання й повісив на його місце своє вбоге ганчір’я.

На верхньому поверсі старий виявив довгу залу, свого роду художню галерею. Тут були ескізи, начерки, картини та скульптури зореплавців з експедиції до Центавра. В галереї він провів решту дня. Перед кожним портретом, перед кожним квартянським пейзажем стояв у глибокій задумі. Лише пізно увечері зайшов до сусідньої зали, де були розвішані копії нескельних малюнків та рельєфів, створених аборигенами Кварти.

Наступного дня Рама Крішна проник до підземних лабораторій. Замки його не затримали, під його пальцями вони відмикалися, мовби за помахом чарівної палички. Старого цікавили не прилади, а, радше, їхні покази та нотатники вчених, залишені на письмових столах.

В одній з лабораторій він помітив ще одну нейтронну чашу. Проникнувши крізь її стінку, став на тверде дно, сягнув за медальйоном на ланцюжку, що висів у нього на шиї, й довго щось шепотів.

***

Уночі до будинку над річкою Джумною приїхали Йонес та Наташа Орлова. Старого вони виявили аж уранці, коли той виходив зі своєї кімнати. Але зовсім не здивувалися; до подібних візитерів вони вже звикли.

Рама Крішна? Я вас іще не знаю, і в списках вас також немає, - сказала Наташа. - В якому кінці джунглів ви живете?

Я тут недовго, зійшов із Тибету, з Гімалаїв, - відказав старий. - Я йог, володію таємничими силами й можу творити дива.

Як ви стали йогом? - задав Йонес звичне питання.

До дванадцяти років я нічим не відрізнявся від решти дітей, - охоче почав Рама свою історію. - І тут у моє життя ввійшов святий Чанді Дас. Він справив на мене таке враження, що я став його учнем. Навчання в школі перестало мене цікавити, я покинув спілкуватися з іншими дітьми. Думав лише про свого Вчителя. Потайки відвідував його на відлюдді й навчався йогінських вправ.

А чому прийшли до нас? - поцікавився Йонес. - Хворієте чи потребуєте іншої допомоги?

Чи здоровий я, ще не знаю; почуваю себе лише трішки кволим. Я вже досяг високої майстерності, й тому повертаюся до людей, щоби поділитися з ними глибокою мудрістю життя.