Володимир Бабула - Погляд у майбутнє

Також ми навчилися, однак, наразі експериментально, штучно виробляти живу органічну речовину — білки.

Шкода, що разом зі мною цього не можуть почути стародавні алхіміки, — промовив я до себе.

Подумавши, що більше вже не зможу довідатися нічого нового, я покликав нашого Гонжика на невелику прогулянку Прагою, осяяною штучним сонцем.

Однак тут підвівся ще один.

За годину ми вступимо в третє тисячоліття, — сказав він розважливо. — Я чув тут уже багато гарних слів. Але й про нашу працю також не можна забувати. Я шахтар. А подивіться-но на мої руки, чисті й гладенькі. У вільний час я працюю над тонким гравіюванням. Справжній шматок вугілля бачу лише на столі, де він служить прес-пап’є. Вугільні пласти я споглядаю на екранах геодезичних пристроїв. Для потреб хімічних заводів ми добуваємо шматки вугілля за допомогою сталевих кротів та транспортерів, 98 частково автоматичних і керованих дистанційно. На більшій глибині, однак, ми спалюємо вугільні пласти просто під землею. Всі цінні речовини одержуємо на поверхні у вигляді газу. Вугілля ми підпалюємо внизу за допомогою струмів високої частоти, які концентруються в центрі виробки. Всі інші руди дістаємо на поверхню за допомогою складних автоматів.

А чи був ти колись у надрах землі? — спитав я несміливо.

Був… і дуже глибоко, — посміхнувся шахтар із 2000 року. — Я брав участь в експедиції до найнижчих шарів нашої планети. Мандрували ми в сталевому кроті, котрий прогризав найтвердіші породи, мов дощовий хробак оранку. Його кабіна була повністю ізольована від тепла, тому ми змогли проникнути на велику глибину. Та до центра Землі, звісно, не дісталися, — засміявся він. — А от наші свердловини до нього значно наблизилися. Сьогодні ми маємо вже досить чітке уявлення про будову нашої рідної Землі.

Наші плавильні печі люди з середини двадцятого століття не впізнали б, — додала одна з дівчат. — Адже сучасні високі мартени виглядають цілком інакше, ніж колись. Складне виробництво криці й інших металів було значно спрощене завдяки атомній енергії. Чисті метали ми одержуємо з руди досить простим способом. Усім процесом керує автоматичний контролер, котрий слідкує за якістю металу. Й хоча сталь нам іще служить добру службу, ми виробляємо в наших печах багато нових металів, створених не природою, а людиною. Вони мають твердість алмаза й витримують величезні температури.

Всі населені області Місяця ми перетворили на велетенську піч, у якій виплавляється найцінніший матеріал для будівництва міжпланетних кораблів. У місячних залах зараз закінчується монтаж велетенського зорельота, в якому людина зважиться вперше проникнути за межі Сонячної системи. Метал для нього виробили наші місячні металургійні печі, — закінчила вона гордо.

А що війна? — прошепотів я.

Всі подивилися на мене з величезним подивом.

Війна? З ким? І навіщо? Ви, часом, не впали сюди з минулого століття чи з Нептуна? В нас зараз інші клопоти, й їх не бракує. Ми боремося з космічним простором. Вивчаємо життя на Венері, на Марсі та інших планетах. Розгадуємо таємницю виникнення живого. З морських безодень та підземних глибин витягуємо на світ минуле людства. В безмежних просторах відкриваємо закони планет, Сонця й цілого Всесвіту. Безглузду боротьбу людини з людиною ми замінили битвою з природою.

Для чого нам ненавидіти одне одного? В комунізмі кожен має все, чого потребує. Все людство живе в добробуті.

Творча праця стала для всіх сенсом життя. Хоча наш робочий час скоротився завдяки сучасній науці й техніці, але ми продовжуємо інтенсивно працювати, тому що наука й техніка ніколи не може стояти на місці. Хтось мусить конструювати й виробляти нові автомати й мислячі машини…

Мій син Гонжик нарешті покликав мене на прогулянку. Власне, це була поїздка в розкішному автомобілі, що був створений зі штучних матеріалів і працював на атомній енергії. Саме коли Гонжик почав розповідати мені про свої подорожі дорогами Всесвіту, про дивовижні ландшафти на Венері й Марсі, сидіння автомобіля раптом перетворилося піді мною на червону лавку в парку.

Малий Гонжик тягнув мене за руку:

Тату, ти спиш?

Звідки ти взяв? Я просто трохи замріявся, — погладив я його по світлому волоссю.

Але чи справді це була лише мрія?

Ні! Це була подорож у майбутнє наших дітей. Мандрівка, на опис якої нам забракне барв. Позаяк майбуття перевершить найсміливіші мрії. Вже сьогодні його образ вимальовується на наших заводах та в лабораторіях.