Володимир Бабула - Погляд у майбутнє

Зрештою, всі наші дослідницькі літаки щасливо повернулись на зореліт, але пригоди на цьому не закінчились. Нас помітили з берега; втікаючи від людей-велетнів, зореліт пірнув у глибину, але там, разом із колосальними створіннями, які ви називаєте «риби», ми застряли у величезній мережі. Рибалки довго роздивлялись наш зореліт, потім віддали його дітям як іграшку. Не буду повторювати сумний перелік наших випробувань.

Згодом ми опинилися серед гір, які ви називаєте Крконоші. Відшукали затишну печеру, добре обладнали її для тривалого перебування. Дослідницькі польоти ми проводили тільки вночі, і вже раділи, що знайшли спокійний куточок і зможемо вільно дослідити всю Чехословаччину.

…І раптом наткнулись на мене? — засміявся я щиро. — Не журись, друже мій! Сприймай нашу зустріч як щасливий збіг обставин. Я зможу вам допомогти: на даху цього будинку відпочиває мій туристський вертоліт, — ви, можливо, бачили його. Я візьму вас усіх, разом із зорельотом, і ми поглянемо на один з найпрекрасніших куточків нашої планети, Чехословаччину. Не бійтесь, я нікому не зраджу вашу таємницю і не розповім, яких дорогих гостей вожу з собою.

Твоя пропозиція чудова і мені подобається, людино — велетню! — похвалив мене Мінускул. — Однак ти ще не заслуговуєш на нашу повну довіру. Покажи свою батьківщину бодай мені одному. Я залюбки йду на ризик в ім’я науки, бо в разі нещастя з одним мною втрата для нашої міжзоряної експедиції буде не дуже велика. А в разі успіху я привезу друзям докладний репортаж про подорож.

Мінускул зробив жест крихітним рученятком, і літачок полетів геть. Я приготував для оцього створіннячка постіль у скриньці з ватою, людинка лягла і одразу ж заснула. Всю ніч я не склепив повіки, чекаючи, що робитиме Мінускул, але він спокійнісінько спав аж до ранку.

Після сніданку я обладнав скриньку старанніше: обклеїв її, прорізав кілька віконець — ляльковий будиночок, та й годі. І ось ми піднялись вертольотом у надзвичайно прозору ранкову височінь.

Вертоліт хутко переносив нас з місця на місце. З крихітною людинкою в скриньці я опускався в Деманівські та Добишенські печери, піднімався на верховини, бродив по вулицях міст та по парках славнозвісних курортів. Мінускула я ховав від людей, наче найдорогоцінніший скарб. Він увесь час мовчав, уважно вислуховуючи мої сякі-такі пояснення. А якось увечері — зник. Зник без сліду, і всі спроби розшукати його виявились марними. У свій відлюдний закуток на дачу професора Гавелки я повернувся в препоганому настрої. Тож уявіть собі, який сюрприз чекав там на мене! Я спочатку розгнівався, а потім засміявся: отак поглузували, га!

На письмовому столі лежала невелика записка: «Любий друже! За кілька останніх років ти дослідив більшу частину нашої планети і зазирав навіть у космос. Разом з твоїми літературними персонажами ти мандрував пустелями Марса, блукав поміж кратерами Місяця, побував у морських глибинах і в зоряній високості. І тільки про один куточок Всесвіту ти забув, «людино-велетеню»: про свою батьківщину. Ти співав їй панегірики, а насправді не знав її. Тому пробач, друже, що я трохи поглузував з тебе, а разом з тим провів випробування нашого останнього винаходу — апарата для передачі думок з допомогою гравітаційного поля.

Твій Карл Гавелка».

У піонера Їрки нині великий день. Він із татком летить до Острави.

Літак розганяється стартовою смугою, додає швидкості — й злинає над летовищем.

Коли я був таким, як ти, то навіть не мріяв про такі зручності, — сказав татко й посміхнувся. — Хіба були в той час літаки! На вулицях вряди-годи з’являлися смішні примітивні автомобілі…

Їрка дивився з вікна на поля, ліси й села — і думав.

Як би мені кортіло дізнатися, як виглядатиме світ, коли я стану таким великим, як ти, — повернувся він раптом до татка. — Які літаки літатимуть, які потяги їздитимуть, що станеться в світі нового. Розкажи мені про це, адже ти інженер і розумієшся на техніці…

Це правда, я інженер, але не пророк. Однак зачекай, дещо тобі розкажу. Адже вже сьогодні ми маємо перед собою ознаки майбутнього.

Ти вже чув про атомну енергію. Вона відкриває нам вигляд майбутнього. Сьогодні вчені й інженери вирішують питання, як скористатися цією велетенською енергією на благо людства. Вже побудовані перші експериментальні атомні електростанції, котрі енергію атома перетворюють на електрику. Одна така електростанція встановлена на кораблі й рухає його. Наразі ми ще не можемо розраховувати на те, щоб атом безпосередньо рухав літаки, автомобілі й потяги, оскільки вивільнення атомної енергії все ще потребує складного й громіздкого обладнання, котре б не підняв жоден наш літак. А тому сьогодні вчені вивчають питання, як рухати ці транспортні засоби електрикою, виробленою в атомній електростанції. Нещодавно зроблено нове дивовижне відкриття: електрику можливо передавати на далекі відстані не по дротах, а просто повітрям! Коли це питання буде вирішене, перед нами відкриються небувалі можливості.