Роберт Шекли: Цивілізація статусу

— А тим часом Земля залишається цілком беззахисною перед вторгненням ззовні?

— Так, за винятком підрозділів поліції. Але я серйозно сумніваюся в їхній надійності у випадку збройного нападу.

— Що б ви могли сказати про поліцію?

— Я нічого про них не знаю. Ніколи не забивав собі голову тим, що не стосується армії.

— Але ж можливо, зараз поліція перебрала на себе функції армії? Адже саме поліція є потужною дисциплінованою воєнізованою силою?

— Можливо, й так, сер. Все може бути.

Громадянин Моертін Хоннерс, 31 рік, професія пере-повідач. Тендітний, кволий чоловік із пригладженим білявим волоссям і юним обличчям.

— Ви переповідач, громадянине Хоннерс?

— Так, сер. Хоча слово «письменник» мені більше подобається, якщо не заперечуєте.

— Гаразд. Громадянине Хоннерс, ви пишете для періодичних видань, які продаються з яток?

— Ну що ви, ні! Там розміщують сумнівної якості витвори нікчемних писак для задоволення потреб нижчої верстви середнього класу. Ці «повісті», якщо ви цього не знали, компонуються зі шматків творів різних популярних письменників двадцятого і двадцять першого століття. Люди, які це пишуть, просто заміняють деякі слова, от і вся їхня творчість.

— А ви такою роботою не займаєтесь?

— У жодному разі! Моя робота некомерційна. Я — креативний фахівець по Конраду.

— Ви не могли б пояснити мені, що це означає, громадянине Хоннерс?

— Із задоволенням. Я займаюсь оновленням книг Джозефа Конрада, автора, який жив у доатомну епоху.

— І в чому воно полягає, сер?

— Ну, на даний момент я займаюсь вже п'ятим оновленням роману «Лорд Джим». Для цього я занурююсь якнайглибше в оригінальний твір. Тоді беруся до його переписування таким чином, як написав би Конрад, якби він жив сьогодні. Це праця, яка вимагає надзвичайної працьовитості й максимального дотримування автентичності художнього стилю. Одна похибка може зіпсувати весь оновлений твір. Як бачите, це вимагає попереднього оволодіння словником, темами, сюжетами, авторськими прийомами Конрада, вимагає знання характерів героїв його творів і таке інше. Все це потрібно враховувати, однак книга не повинна лише сліпо повторювати твір. У ній має бути щось нове на додачу до вже сказаного Конрадом.

— І вам вдається досягти в цьому успіху?

— Критики відгукуються схвально, і мій видавець мною задоволений.

— Коли ви закінчите п'яте оновлення «Лорда Джима», над чим плануєте працювати далі?

— Якийсь час хотів би перепочити. Потім візьмусь оновлювати один із менш відомих творів Конрада. Може, «Плантатор із Малати».

— Зрозуміло. Чи є оновлення творів звичною практикою у всіх галузях мистецтва?

— Це мета кожного дійсно амбітного митця, незалежно від того, якому виду мистецтва він служить. Що подієш, мистецтво — божество суворе.

Громадянин Вілліс Оуерка, 8 років, учень. Веселий, чорнявий, засмаглий хлопчик.

— Вибачте, пане Опитувачу, моїх батьків зараз немає вдома.

— Це нічого, Віллісе. Ти не проти, якщо я тобі задам одне-два запитання?

— Ні, я не проти. А що у вас під піджаком, пане? Ви там щось ховаєте.

— Питатиму я, Віллісе, якщо ти не заперечуєш... Отже, тобі подобається школа?

— Так, подобається.

— Які предмети ви там вивчаєте?

— Ну, читання, письмо, підвищення статусу, різні види мистецтва: музика, архітектура, література, балет, театр. Звичайний шкільний матеріал.

— Зрозуміло. Це на відкритих заняттях?

— Авжеж.

— Ти відвідуєш також і закриті заняття?

— Звичайно. Щодня.

— Ти не проти мені про це розповісти?

— Ні, не проти. Це мабуть пістолет видимається? Я знаю, який він. Великі хлопці кілька днів тому показували один одному картинки на перерві, я і собі зазирнув. Еге ж, це пістолет?

— Ні, це просто костюм погано припасований. То ти не проти розповісти мені, чим ви займаєтесь на закритих заняттях?

— Я не проти.

— То чим же саме?

— Я не пам'ятаю.

— Як же так, Віллісе?

— Я вам правду кажу, пане Опитувачу. Ми заходимо в цей кабінет і виходимо через дві години на перерву. Оце й все. Я нічого більше не пам'ятаю. Я питав у інших дітей. Вони теж нічого не пригадують.

— Дивно...

— Ну, чому, сер? Якби ми все пам'ятали, то це не були б закриті заняття.

— Можливо, ти маєш рацію. Ти можеш згадати, як виглядає кабінет чи хто є вашим вчителем на закритих заняттях?

— Ні, сер. Я дійсно зовсім нічого не пам'ятаю.

— Дякую, Віллісе.

Громадянин Кучулайн Дент, 37 років, винахідник за фахом. Передчасно полисілий чоловік з іронічними очима.