Мирослава Горностаева: Чорна магія для „чайників”.

— Перебіситься і вернеться, — сказав він зайцю, — взагалі, вона навіть підлогу вимити не вміла як слід… І нічого не могла зробити… ідеально.

Мимоволі обернувся. Останні кілька місяців, коли «Титанік» їхнього подружнього життя бадьоро йшов на дно, дружина хапалася за валідол при одному слові «ідеально».

Та в їхній двокімнатній «хрущобці» й далі панувала тиша. І ідеальний лад, створений ним самим.

— Комп’ ютер оце купили, — знову пожалівся він зайцю, — в кредит… Чого їй треба… Не палю, не п’ ю, навіть футбол не дивлюся…

Заєць мовчав… Чоловік взяв пакет і вийшов з порожньої квартири.

Він вважав, що з житлом їм пощастило. Острівний мікрорайон розташувався на правому березі Ріки, навпроти Острова, через що і отримав таку назву. Дим з Промзони сюди майже не долітав. Ось тільки їздити на роботу було далеченько і недешево.

На невеличкому базарчику навпроти будинку він купив овочів і затримався біля бабусі у старосвітській білій хустинці. Бабуся торгувала старими книгами всі ці роки, що вони тут жили. Де вона їх брала — лишалося загадкою. Дружина, яка полюбляла французькі романи, якось придбала у бабульки репринтне видання Понсона дю Террайля, що не перекладався з 19 століття. З «ятями» та твердими знаками. Його більше цікавили довідники — і ось, маєш… «Персональний комп’ютер. Для «чайників»… Годиться.

Бабулька, беручи гроші, зітхнула:

— Це онука… він у мене був цей… хакер…

— Хакеру годиться щось солідніше, — пожартував чоловік.

— У його і солідні були та товсті… Все за машинкою своєю сидів… А потім зник.

— Як зник?

— Просто щез. Ми і в міліцію, і на телебачення… Не знайшли… ні живого ні мертвого…

Чоловік співчутливо похитав головою… Буває ж…

Вдома він зробив собі бутерброд з паштетом, яйцем і огірком. Поївши, розгорнув довідник і почав гортати. Між сторінок товстенької книги було щось закладене… СD — диск у білому конвертику.

«Це, мабуть, того… хакера… Бідний хлопець…»

На конвертику не було жодного напису… Біла, холодна порожнеча.

Чоловік кинув конвертик на стіл біля «мишки» і заглибився в довідник.

Близько півночі він згорнув грубезну книгу і зітхнув. Схоже, що ті, хто складав довідник, навмисне темнили, аби заплутати початківців.

— Америка, — мовив він зі злістю, — Майкрософти, віндовси… Глобалісти кляті. Весь світ зжерти ладні, а написати зрозумілу інструкцію по користуванню слабо…

І все таки прогрес був. Чоловік увімкнув комп’ютер і ще з півгодини задоволено клацав «мишею», входячи у різні програми. Подрукував трохи в Ворді, погрався табличкою Екселю, знайшов пасьянс і кілька хвилин зосереджено його розкладав. Потім згорнув програму.

— Аби мені були потрібні карти, — сказав, — купив би собі колоду за дві гривні.

Взяв CD і обережно поклав до дисководу. В голові крутилося щось про віруси, котрі можуть зіпсувати дорогу іграшку. Потім рішуче клацнув двічі по ярличку.

В дисководі заверещало. Через кілька секунд на екрані розгорнулося віконце.

«Чорна магія для «чайників» — сповіщав червоний напис, що наче плавав у жовтих хмарах.

Внизу ліворуч було ще два рядки:

Автор DD

Права застережено. Власність компанії Lcfr LTD.

Праворуч блимав прямокутник з написом «Встановити».

Чоловік рішуче навів на прямокутник стрілочку курсору і двічі клацнув «мишею». В комп’ютері загуділо і червоно-жовте віконечко змінилося сірим.

«Чи бажаєте ви співпрацювати з компанією Lcfr LTD?»

Внизу блимали вже два прямокутники — «Так» та «Ні».

— Гра якась, — сказав чоловік, — типу отого «Гаррі Поттера». «Чорна магія…» Купив за п’ять тисяч залізяку, та ще кредит… Щоб гратися у відьом та чорнокнижників… Вона підбила… Нехай, мовляв, дитина звикає змалечку… зараз без комп’ютера нікуди… І тут магія… Тьху!

Довго водив стрілкою, зрештою цікавість перемогла.

— Подивлюся, — буркнув, — що там за гра. А завтра віднесу тій старій… Може кому продасть.

І він рішуче заклацав «мишею». «Так»

Віконечко розгорнулось в красиву картинку. Двоповерховий котеджик, біля нього — яблуневий сад. На цьому тлі блимав напис:

«Міцна родина — мрія вашого життя» — натисніть enter

«Пошук варіантів» — гортайте «далі».

Чоловік натиснув на enter, бо хатинка йому сподобалась… От аби й справді мати таку…

Наступна сторінка показувала внутрішню частину будинку, очевидно залу, в якій панував ідеальний лад. Напис сповіщав:

«Введіть ваші параметри.»