Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Германік приклав долоню до очей, наче на знак скорботи.

— Так, мої брати і послідовники, я вбив свою матір, бо вона почала мене ревнувати до коханої моєї сестри Олівії і стала погрожувати, що зробить імператором мого молодшого брата Італіка. Довелось їх ліквідувати… Чого мовчите? А що ви зробили б на моєму місці?

Але найбільшою трагедією для мене стала зрада Олівії, яка приревнувала мене до ефіопського хлопчика, подарованого мені намісником Африки. Олівія увійшла в змову з Сенатом, але я випередив змовників і вбив Олівію та дев’яносто сенаторів. Так, розумію, це прикро, але цього вимагали інтереси влади. Народ мене підтримав. Моє горе і туга за Олівією сублімувалися в поезію:

Цей мій вірш був проголошений Академією літератури кращим віршем усіх часів і народів, і я отримав за нього імперську премію імені Вергілія.

Тому, брати, ніколи не цурайтесь поезії, бо слово зміцнює вашу владу, вивищує вас над підвладними.

Але як зберегти цю владу?

Тут Германік зняв із себе важку тевтонську каску, і слухачі побачили, що перед ними стоїть абсолютно сива людина, незважаючи на свою молодість. Германік витер краєм пурпурового плаща спітніле чоло й знову надягнув каску.

— Це головне питання. Взявши владу, треба її боронити всіма способами — законними (самі для цього створюйте потрібні вам закони), незаконними, злочинними, мерзенними, підступом і підкупом. Пам’ятайте, що головною рисою справжнього Імператора чи Володаря мусить бути селекція.

Він повторив це слово:

— Селекція.

Її вигадали не в концтаборі Аушвітц, де на платформі проводили селекцію юдеїв з прибулих поїздів, розподіляючи їх на тих, хто йде в газові камери негайно, і тих, хто ще трохи поживе. Селекція виникла шість тисяч років тому разом із владою. Так, так, брати мої. І до мене, і я, і після мене Володарі знали це слово: як розділити, відсортувати, віднайти і не помилитися при цьому, потрібних людей — негідників і бандюків, що служитимуть вам вірою і правдою і не зрадять вас у непевну хвилину. Як знайти філософів і поетів, які писатимуть про вас спогади, поеми і афоризми — і одержуватимуть від цього задоволення. Як підібрати потрібних вам жорстокосердих прокурорів без крихти совісті й відданих мерзотників-плазунів суддів, що зневажатимуть закон і засудять до страти невинних, на яких вкаже ваш августійший перст? Як по тюрмах, смітниках і помийницях відшукувати потрібних вам свідків, які завжди слухняно свідчитимуть проти ваших ворогів? Як з виразу очей, з тремтіння рук, із собачого погляду зрозуміти, що перед тобою стоїть кат, кілер, убивця, який виконає будь-який твій наказ. Як серед тисяч преторіанців знайти потрібного вам вірного префекта — тобто начальника вашої охорони, який не зрадить вас, не всадить вам меч у спину? Ось головне питання влади.

Це тепер вам добре, коли у вас на службі різні медико-генетичні лабораторії та індикатори брехні. А що було робити мені? Коли кругом таїлася зрада. Запам’ятайте — немає влади без зради. Це спізнав я. Це спізнали Гітлер, Сталін, Кара-хан. Всі тирани ходять у тіні зради. Пам’ятайте про це. Мій сумний приклад нехай стоїть перед вами.

Я карав своїх ворогів, змушуючи їх до самогубства. Я лагідно розмовляв із ними, розповідаючи, як це шляхетно — перерізати добровільно собі горло заради улюбленого імператора. Я намовляв совєтських народних комісарів і німецьких фельдмаршалів пустити собі в скроню кулю з пістолета в ім’я відданості вождю. Я намовив свого улюбленого філософа… не пам’ятаю його прізвища… прийняти отруту. Інколи мої преторіанці самі дострілювали ворогів імператора або викидали їх із вікон багатоповерхівок. Коли мені подобалась якась жінка, я переконував її чоловіка скінчити життя самогубством… Солодкими потому були обійми таких вдів.

Але… але все закінчується.

Влада, велич, могутність, жінки, хлопчики… Тільки зрада нескінченна.

Мене зрадив Гай Антоній, префект преторіанців, хоча я регулярно платив йому, зрадив тому, що забажав сам стати імператором! Людина без освіти, без совісті, без політичних і поетичних талантів, плебей зрадницька заманив мене в якийсь тісний провулок, обіцяючи мені небесне задоволення з розпусною жінкою, яка мала троє грудей, і вдарив мене в шию мечем. Проте удар був несильний, і я вирвався і побіг у напрямку палацу, але префект наздогнав мене і…