Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Гайдук також несе особисту відповідальність за загибель яскравого, улюбленого народом загальнонаціонального лідера Романа Войчишина, до якого відчував особисту неприязнь. ФНО проведе безстороннє слідство і доведе причетність Гайдука до цього резонансного політичного вбивства.

Треба відзначити, що Гайдуку і раніше була притаманна схильність до жорстокості й вбивств невинних людей, про що свідчить хоча б історія спалення в 2079 році так званих „слизовиків“.

Негативні риси Гайдука — підозріливість, необгрунтована жорстокість, прийняття одноособових неадекватних рішень посилилися останнім часом, що дає право припустити прогресування психічної хвороби, пов'язаної з особистими обставинами. Назва цієї хвороби — „синдром тирана“, „неронізм“, комплекс „Йосифа-Адольфа“, добре відомий у психіатрії: параноїдальне сприйняття дійсності, манія переслідування, нахил до репресій і виявів вибіркової жорстокості.

Тому Фронт народного опору ставить за першочергову мету відсторонення від влади і покарання генерала Гайдука за скоєні ним злочини проти народу України-Руси.

Другим завданням ФНО є ліквідація гайдукізму як політичного явища, демонтаж системи тиранічної влади, яку буде замінено владою народних представників. Для цього буде створено партію „Прогрес і Справедливість“ (ПІС).

Після закінчення перехідного періоду, який триватиме два роки після приходу до влади, ФНО обіцяє відновити в державі представницьку демократію, скасувати цензуру і збільшити обсяг соціальних гарантій населенню. Рішуче виступаючи проти так званого Акту Возз'єднання християн, ініційованого Гайдуком та його поплічником, зрадником православ'я Ізидором, ФНО заявляє про своє невтручання в справи релігії. Ми створимо всі умови для вільного волевиявлення громадян України-Руси щодо світоглядних і конфесійних питань, без примусового насадження юдо-християнського віровчення як застарілого, непопулярного і такого, що не відповідає реаліям кінця XXI століття.

Замість того щоб зміцнювати соціальну захищеність громадян, Гайдук витрачає народні гроші на реалізацію проектів особистого звеличення — таких, як зведення собору Воскресіння Христа та побудову Києва-2 під провокаційною антинародною назвою „Небесний Єрусалим“. Це типовий шлях тиранів — таких, як Калігула, Нерон, Гітлер, Сталін та інші — увічнювати себе в архітектурі за рахунок злиднів і жебрацтва народу.

Неприпустимим є пріоритетне постачання харчових продуктів з України-Руси в країни-члени Організації глобальної безпеки, ігноруючи дружні нам ісламські країни.

Гайдук, який приховує своє польське походження, цинічно заграє з лютими ворогами українського народу — режимом польських генералів, метою яких є відторгнення від нашої держави її західної частини. Ігноруючи історичні братські зв’язки України з Росією, Гайдук підняв руку на священну дружбу обох народів, що з особливою силою продемонстрував під час операції „Стратегічний параліч“ (2079 р.).

Спираючись на народну більшість, ФНО обіцяє ліквідувати несправедливу солідаристську економічну систему, повернути право голосу тим, хто не працює, і підвищувати пенсії та соціальні виплати і дотації за рахунок держави.

ФНО сподівається на широку загальнонаціональну підтримку справедливої боротьби проти тиранії Гайдука».

Відозва була прийнята одноголосно, хоча в кількох членів хунти викликала неясне відчуття невдоволення бездоказовістю формулювань, слабкістю звинувачень і недостатньою щедрістю обіцянок тим, хто все одно не відігравав ніякої ролі в майбутньому перевороті.

Але кращої програми не було. Довелося вдовольнитись тим, що мали.

Душа полковника Стригуна Сергія Михайловича ховала в собі два прямо протилежні полюси: був переконаний у власній геніальності й високому призначенні свого потужного інтелекту — й жив у постійному пригніченні від несправедливості долі, яка всіляко принижувала Стригуна, підставляла підніжки на всіх етапах його життя, вперто не помічаючи видатних здібностей героя.

Стригун займав просторий кабінет у будинку Міністерства оборони на вулиці Гончара, вікна якого виходили в парк, де на місці колишнього пам’ятника Чекалову тепер бронзовою з прозеленню глибою здіймався монумент невідомого письменника. Підходячи до вікна і дивлячись на монумент, який добре проглядався крізь безлисті, ще не пробуджені весною дерева, Стригун думав, що це пам’ятник йому, геніальній, нікому не відомій людині з долею, що не склалася з самого початку, від моменту зачаття.