Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Від цих сталевих слів і переможного ритму мелодії Стригун відчув упевненість у собі, в своїй ході до звитяги. Уявив, як Гайдук здається на милість змовників. Кельнери, вбрані в чорні мундири СС, розносили шнапс, пиво «Лагер», «Пілс», «Доппель-Бок», «Хелл», смердючу капусту й свинячі сосиски, бруквений мармелад і солдатські крекери. Для екзотики можна було скуштувати «золотий хліб» окупації з каштанів, просяних висівок і картопляних лушпайок, купити німецькі цигарки «Juno» та «Rheni» в яскраво-червоних, як німецький прапор, упаковках, дістати смердючі мадярські цигарки «Hunnia» та «Levant»; за особливу плату дозволялося придбати талон на п’ятнадцятихвилинне відвідання солдатського борделя вермахту недалеко, на Дмитрівській. Офіцерський коштував дуже дорого.

Час від часу до бару «Євбаз» вривалися патрулі фельджандармерії з металевими бляхами на грудях і забирали тих, хто не розрахувався з кельнерами.

Стригуна тут знали і одразу виділили столик на два місця у кутку кімнати, над яким висіла зжовкла листівка німецькою і російською мовами:

«10 заповедей для украинского полицейского. Твоя служба состоит в борьбе против советов, насильников, воров, ростовщиков и других нарушителей закона. Будь тверд с преступниками, но оказывай помощь тем, которые находятся в нужде и которые ожидают от тебя поддержки. Ты должен своею порядочностью и своим хорошим примером воспитать население: помни, что взоры всех обращены на тебя…

Стригун зітхнув. Він напам'ять знав ці заповіді, такі само огидні й брехливі, як і в кнайпі навпроти «Партизанська землянка» зі сталінською пропагандою. Обидві ці кнайпи давно і безуспішно намагалася закрити київська мерія. Але тут працював агент Стригуна, який забезпечував безпеку полковника, і тому він почувався в цій кнайпі затишно.

Стригун замовив пляшку сливового шнапсу «Шладерер», дві гальби «Пілса», дві порції сосисок із капустою й німецький нечерствіючий хліб «Пумпернікель». Тут якраз підоспів Полковник, який був таким «полковником», як Стригун «маршалом»: служив дрібним катюгою Крейди, носив прізвище Дзагоєв, але називав себе генералом Черняєвим, командиром ескадрону смерті, що вбивав Гетьмана Махуна, але тепер змінився невпізнанно: обличчя — наче налляте рожевим холодцем, який трусився при кожному русі голови, а очі були сховані за набряками, хоча й не втратили жорстокого виразу людини, предки якої служили в Дикій дивізії та в полку НКВС особливого призначення.

Дзагоєв-Черняєв скривився від капустяно-гнилого запаху кнайпи й смороду спітнілих чоловічих тіл, незвичного після благісного повітря Сицилії, але, вихиливши склянку такого ж бридкого каламутного шнапсу, змирився з німецьким нацизмом і розповів Стригуну останні новини: друге послання Багрова вони отримали через Марокко, з шейхом Омаром уклали угоду про співпрацю, створили міжнародний гуманітарний фонд допомоги Україні-Руси, готуються до виконання вироку Папі Клименту, яким невдоволена частина кардиналів. Але залишається ще багато нерозв’язаних питань.

Тут Дзагоєв-Черняєв вперся поглядом у полковника Стригуна. Принесли сосиски, розварені й порепані, наче хтось їх розривав жадібними пальцями, щоб понюхати, як пахнуть.

— Ви їжте, їжте, — заохотив Стригун гостя, подумавши, що цей бандит зовсім розбестився на сицилійських сіфудових харчах. — Ви не думайте, це не ерзац якийсь, а справжні свинячі. А яка доля першої флешки? Ми чули, що вона потрапила до італійської контррозвідки.

— І спалила їм усі комп’ютери, — тенорово засміявся Дзагоєв-Черняєв. — Вони її так і не розшифрували.

— Моя робота, — гордовито сказав Стригун. — Це — найкращий бойовий вірус у світі. Не під силу жодним макаронникам. До речі — а де дівся Джордж Безпалий? Зник як під воду.

— Можливо, він туди й подівся, — знову засміявся гість. — Під Маростікою знайдено згоріле авто і обвуглений труп. На жаль, руде волосся почорніло.

Його сміх урвався так різко, наче хтось раптово вимкнув електродриль.

— Хенде хох! — ревнув якийсь поліцай у чорній формі з сірим коміром, з білою пов’язкою на лівій руці й наставив на сицилійського гостя «парабелум». — Аусвайс!