Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Джордж написав записку: «Дорога Джованна, я живий. Зараз у Римі, буду до понеділка. Дуже хочу тебе побачити. Подзвони мені за цим телефоном (він подав 12-цифровий номер свого супутникового телефону). Не бійся, цей телефон не прослуховується. Все поясню при зустрічі. Цілую, Джордж».

Він сховав записку до маленького конверта із зображенням орхідеї, сплатив власнику подвійну суму за негайну доставку букета й, переконавшись, що хлопець-розсильний сів у моторолер і від’їхав, пішов шукати ресторан. Тепер у його душі з-під могильної плити — жадоби помсти — почало проростати ніжне передчуття гріха й поволі зростаюча тривога — бо знову в цьому клятому Римі втрапляв у нову халепу, яка, був переконаний, погано скінчиться. Але поклик Джованни був сильніший за всі раціональні застереження. Це був архетипний поклик юнацького кохання до старіючої жінки — тобто поклик смерті.

Вночі подзвонила Джованна. Схвильованим голосом, не приховуючи своєї радості й страху, не вірячи тому, що історія з ненаситним українським юнаком має продовження, але бажаючи будь-що зустрітися з Джорджем, вона сказала, що хоче його побачити у неділю. Для цього замовила кімнату в найкращому і найближчому до Ватикану готелі «Rezidenza Paolo VI», розташованому впритул до площі Святого Петра. У неділю о 12:00 AM Папа проголосить, як завжди, проповідь і зробить дуже важливу заяву. Готель розташований по лівому боці собору, одразу за колонадою, на вулиці Папи Павла VI. Джованна чекатиме Джорджа на п’ятому поверсі, у відкритому ресторані, де замовила столик на двох, щоб поланчувати, а потім… З ресторану добре видно вікно Сикстинського палацу, з якого Папа завжди виголошує свої недільні проповіді. Адже Джордж ще не бачив цих римських див? Не бачив. Просила тільки вийти раніше, бо збереться понад триста тисяч людей, будуть перевірки. Він назвав їй своє нове ім’я: Джошуа Райт. Вона навіть не здивувалась, сказала тільки: чекаю. I wait for you.

Він зрозумів, що готовий на будь-яке порушення будь-яких ідіотських правил — аби тільки зустрітися з Джованною, побачити її усмішку, знову відчути тепло її тонкого тіла. І знову…

Всю ніч його мучили кошмари: тікав від когось жорстокого і невблаганного, ховаючись у порожньому, наче вимерлому від чуми місті, і, втрачаючи надію на спасіння, відчував, що зловісна тінь наближається до його сховку, і тоді — як останній порятунок від смерті — приходило пробудження в незнайомій, просмердженій тютюном кімнаті у невідомому мотелі — найкращому місці для самотніх самовбивць.

У неділю об 11:00 AM Антоніо підвіз Джорджа до моста Святого Ангела. Далі рух автомобілів був перекритий. Джордж сказав Антоніо, що йде на площу Святого Петра — послухати проповідь Папи і ту важливу заяву, що він збирався зробити, про що Джорджу сказали ще в Києві, в ході підготовки операції «Піцерія». Домовилися, що Антоніо чекатиме Джорджа на паркінгу неподалік від площі, на віа Джаніколо.

Джордж перейшов на правий берег Тибра, дивуючись гнилому кольору води, яка не відповідала сонячній тональності ранку і святковому настрою натовпу, який повільно посувався до кордонів Ватикану. Вийшовши до похмурої сіро-коричневої круглої споруди мавзолею-тюрми, Джордж разом із натовпом звернув ліворуч і подався на віа Кончільяціоне, головну артерію, що вела до палацу святого Петра. Натовп збільшився й ущільнився, зупиняючись перед чек-пойнтами, де поліція й карабінери перевіряли перехожих. Джордж зрозумів, що сьогодні вжито безпрецедентних заходів безпеки: вздовж вулиці стояли бронетранспортери й автомобілі поліції, на дахах будинків було видно силуети снайперів, посилені патрулі, озброєні автоматами, пильно вдивлялися в обличчя тих, хто з'їхався сюди з усього світу, щоб почути благу вість із вуст Климента XV.

На останньому КПП, уже перед виходом на площу, центр якої чітко прокреслював перпендикуляр Єгипетського обеліска, Джорджа затримали. Він розумів, що підпадає під критерії вищого ступеня підозри поліції: самотній, молодий, із бородою, що робила його схожим на джихадиста. І хоча вдягнений Джордж був якнайамериканіше — у темно-синій блейзер із золотими ґудзиками й гербом своєї католицької організації, в синю сорочку з білим коміром і темно-червоний галстук Стенфордського університету, білі брюки та коричневі мокасини, — все одно пильні стражі порядку стали вимагати документи. «Ось він, провал», — подумав байдуже Джордж, якого суворо попереджали в Києві — уникати масових збіговиськ людей і перевірок поліції. Він віддав агентам безпеки свій паспорт. Вони довго вивчали паспорт у спеціальному пристрої, потім звірялися з комп’ютером — заходячи, ясна річ, у базу даних Американського агентства національної безпеки. Це забрало хвилин п’ятнадцять, після чого паспорт був люб’язно повернутий Джорджу. Він побачив, що спізнився — годинник показував 12:05 РМ.