Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

— Тому я дивлюсь на Акт Возз’єднання ширше — як на політично-оборонну подію, як на факт морального об’єднання і опору суспільства ісламській агресії. Але наскільки ви, мої дорогі друзі, переконані в консолідації народу України-Руси, в його здатності чинити моральний опір? І збройний також?

Поясню своє питання: в мене є багато тривожної агентурної інформації щодо процесів у суспільстві, спостерігається зростання невдоволення частини населення військовим режимом. З одного боку — байдужість і пасивність більшості громадян, з другого боку — поява деяких радикальних партизанських рухів, здатних розірвати, знищити мир у державі. Звідси моє друге запитання: може, маємо справу з глибокою кризою військового режиму? Може, треба повернутися до моделі так званої ліберально-партійної виборної демократії, яка, на моє переконання, моментально знову розірве державу, позбавить її здатності до ефективної оборони в умовах зростаючих загроз. Що ви думаєте?

— Я думаю, — ворухнувся Ізидор, — що тільки Бог знає насправді, що трапиться з Україною. Тільки в Нього є план, і він нам наразі невідомий. Думаю, що на нас насувається, можливо, останнє випробування, подібне до того, що стояло перед нами в 2014 році — чи хоче народ український залишитись існувати на своїй землі, чи Господь покарає нас, як покарав колись народ Ізраїлів — і передав його у руки чужинців і губителів землі на здобич, щоб ті її пограбували. Мене дуже стривожила ваша промова, пане генерале, бо ви не з тих, хто кидається порожніми словами… Скажу відверто: ми багато втратили з початку нинішнього століття — віру, мораль, християнські цінності. Церква в цьому також винна: не змогла своєчасно реформуватися, пішла за галасливими святошами, за мракобісами і ревнителями старовини. Зберегла ритуали, зовнішні форми, а багато в чому втратила суть — милосердя. Але тепер — після таких жахливих випробувань, як ядерні вибухи і Велика Темрява, люди знову повернулися до Бога. Тому не треба боятися розколу. Смертохристи не перевелися і виступатимуть проти Возз’єднання, але не вони становлять більшість. Церква знову з народом.

І повірте: ми, зі свого боку, не сидимо склавши руки, пане генерале, а ведемо велику роботу. Роз’яснюємо в церквах вірянам сенс Возз’єднання, сенс повернення до Єдиної Христової церкви — і люди нас розуміють.

Що стосується внутрішньої ситуації в державі… то міг би сховатися за формулою «Богу — Богове, кесарю — кесареве». Та не буду. Відверто кажучи, відчувається потреба якихось змін.

— Яких? — до Гайдука прийшло роздратування, як тоді, коли зустрічався з Малаховим. Він відчув зростаючий опір тих людей, на яких спирався, які йому здавалися однодумцями, і це йому не сподобалось.

— Люди відчувають втому від влади, — сказав Твердохліб. Голос слабкий, а слова тверді. — Наші люди схильні до анархії, їхнє гасло «воля», а не «свобода».

Гайдук сердито ворухнувся.

— Люди, люди… Це абстракція. А конкретика така, що ми побудували найм’якішу форму диктатури, навіть не диктатури, а того, що зветься порядком. Хіба ми втручаємось у повсякденні справи людей? Обмежуємо їхнє право на пересування? На ведення бізнесу? На інтелектуальну діяльність? Вашу книжку, пане академіку, хтось цензурував?

— Ні, — злякано сказав Твердохліб, забувши додати, що книга його видана накладом п’ятсот примірників і нікому не потрібна.

— Ми не стільки керуємо, скільки регулюємо, — продовжив Гайдук, намагаючись говорити миролюбно. — Всі статистики кажуть нам, що людям стало краще жити, що добробут зростає. Це не офіційна брехня, це — правда. Але якщо ми зараз відійдемо — то хто замість нас прийде? Що станеться з державою?

— Я переконаний, що держава в її попередній формі віджила, відмирає, — в голосі Твердохліба з’явилася вперта сила, якої він сам не очікував. — Не держава, а вільні міста і асоціації міст — Львів і Краків, Харків і Воронеж… Вільні землі, вільні громадяни. Ось наше майбутнє.

— А тактичною ядерною зброєю хто володітиме? Вільні землі? Хто розроблятиме нові види озброєнь? (Згадав Харків і «ящірки» на конвеєрі заводу Малишева). І хто протистоятиме наступу «Глобального джихаду»? Ні, тут ви помиляєтесь. Я вважаю державу вічною, неминущою цінністю і головною запорукою існування українського народу, — жорстко сказав Гайдук. — Це навіть не предмет дискусії.

Твердохліб винувато похитав головою — його худа шия здавалася кволим стеблом висохлої рослини.