Михайло Грєшнов - Північна зірка

Робити було нічого. Абсолютно нічого було робити. Це зводило людей до тваринного стану. І це було жахливо. Людина залишається людиною доти, доки перебуває в роботі, у русі. Відбери у неї цю необхідність, і вона перетвориться на амебу, на тварюку.

Борис важко підвівся з квітів — просто так, щоб не бачити нового спалаху вовтузіння біля сходів вокзалу. Григорій поплентався за ним. На шляху у Бориса встали морські валуни — ніхто з друзів не пам’ятав, чия уява їх породила. Борис не став обминати валуни.

— Щезни! — копнув черевиком один з них.

Камінь зник. Космонавти зупинилися. У обох перехопило подих: сон чи кінець страхіттю. Борис повільно обернувся до Григорія. Той дивився на місце, де лежав перший камінь. Там були квіти. Тільки квіти. Повільно Борис підняв ногу на другий камінь.

— Руш! — копнув, що було сили, черевиком.

Камінь зник.

— А-га-а!.. — загорланив Борис, наповнюючи голос торжеством і надією. Втупився поглядом у ракету, що стояла біля космовокзалу: — Руш!..

Ракета зникла.

— Руш! — обернувся він до клумби з розквітлими флоксами.

Флокси випарувалися, мовби їх і не було.

— Руш! — гаркнув на кособокий театр.

Театр безгучно завалився.

— Р-руш! — зняв догори кулаки Борис на будівлю космопорту.

Мармуровий красень палац зник. У сяйві сонця на його місці виникла їхня рідна ракета.

— Біжимо! — крикнув Борис Григорію. — Швидше, тобі кажу! — Зробив до ракети два-три велетенських кроки. Враз зупинився: — Руш… — крикнув люто багатоквартирному будинкові.

Будинок похитнувся, зник.

— Отакої! — радісно вигукнув Борис. І Григорію: — Ширше крок!

Біля ракети обернувся і знищив усі кораблі, що бовваніли на обрії. Залишив тільки алею з тополь та двійників, що безладно кружляли по полю.

— Підйом! — вхопився за двері підйомника.

У останню мить Григорій ледве встиг нахилитися і підняти єдину зірвану ним квітку.

— К бісу! — говорив Борис, запускаючи мотори. — Жодної зайвої хвилини, інакше ці голубчики. — показав у ілюмінатор на двійників, — полізуть у ракету. Де їх тут розміщувати?.. — У звичайній обстановці гумор повертався до нього. — Старт!

— І все ж — як з ними бути? — запитав Григорій.

— Нехай залишаються. На згадку.

— І тополі?

— І тополі також.

Коли через годину на прощальному витку космонавти пролітали над місцем недавніх подій, унизу не було ні алеї, ні привидів — синій спокійний луг.

— Іще одна загадка планети, — сказав Григорій.

— Нехай її розгадують інші, — буркнув Борис. — Не я…

Проте, відіспавшись, Борис відчув, що з запитаннями йому самому не впоратися. Вахта тягнулась повільно, а кількість запитань зростала. Завваживши, що Григорій не спить, Борис постукав у його каюту.

Григорій лежав на ліжку, й хоча слід було писати звіт про події на Альбароссі, звіту він не писав — думав.

— Гришо, — запитав Борис, збагнувши, що момент для розмови зручний, — скільки часу ми пробули на планеті?

Григорій знизав плечима, не розуміючи, навіщо це потрібно Борисові.

— У мене тут розрахунок. — вів далі Борис. — Дуже простий: вісім годин обльоту й на планеті дві доби по шістнадцять годин — тридцять дві. Скільки усього?

— Сорок, — відповів Григорій.

— А нам на обстеження планети скільки дали?

— Сорок годин…

— Прикинь — збіг це чи ні?

— Що ти хочеш сказати? — запитав Григорій.

— Хтось на планеті точно знав, скільки ми маємо часу.

Григорій мовчав. Борис присів до нього на ліжко:

— Пам’ятаєш, ми говорили про іспит?

— Пам’ятаю.

— Ти й зараз так думаєш?

— Можливо…

— Що означає “можливо”? Говори прямо.

— Я весь час про це думаю.

— І що ж ти надумав?

— Дивні речі спадають на думку.

Борис зацікавлено ждав.

— Все, що ми… створили там — іншого слова не підберу, — космовокзал, театр, — заговорив Григорій, — було створено думкою. І зруйнувати його можна було тільки думкою…

— Ми до цього не додумалися…

— Не додумались, Борисе.

— Слід було підфутболити камені одразу, як тільки вони з’явилися.

— Авжеж.

— А ми по-дурному ломилися в стіну…

— Глянути збоку — варварство та й годі.

— Таке враження по собі й залишили.

— Погане враження.

Борис мовчав, йому було соромно за випадок з пульсатором. Щоб перемінити розмову, запитав про інше:

— Двійники? Кому вони знадобилися у такій кількості?

— Щоб краще вивчити нас…

Борис не погодився з цим припущенням, однак свого пояснення не мав і тому запитав: