Леонид Сапожников: У нас в Кібертонії

Сташек демонстративно виструнчився:

— Дозвольте доповісти, товаришу командир корабля, імпульсатори не заряджені!

— У такому разі, — вигукнув я, відчайдушно воюючи із застібкою комбінезона, — оголошую догану із занесенням до бортового журналу — за недбалість.

— Дозвольте вам нагадати, — ущипливо звів брову Сташек, — що згідно з інструкцією пункт дванадцять бе імпульсатори належить ставити на зарядку за годину до початку посадочного маневру.

— Гаразд, твоя взяла, — підніс я догори обидві руки. — Але тигр був. Ти ж знаєш, мене видіння ночами не переслідують.

— Здається, в усьому винен я, — почувся з верхнього ліжка тихий голос космобіолога.

— Ви?!

Бернард не жартував. Він позирав на нас із сніжно-білого простирадла, немов з хмаринки, сумирними очима праведника.

— Чи не хочете ви сказати, — почав я, холодіючи від страшного здогаду, — що звір появився на борту завдяки вам?

— Боюся, що це саме так, — щиросердо промовив Бернард.

— Ясна річ, він потрапив до вашого біологічного багажу помилково. Ви переплутали його з каністрою формаліну чи з рентгенівським приладдям… Тепер, оскільки вже нічого змінити не можна, він прикрашатиме нам життя і створюватиме затишок. Буде тертися об коліна і мурликати. Чи знаєте ви, як офіційно трактується ваше діяння?

— Космічна контрабанда підвищеної небезпеки! — життєрадісно підказав Сташек.

Бернард застогнав од жаху:

— Ви не так мене зрозуміли. Я не брав його з Землі, даю вам слово честі!

Я глянув на космобіолога м'яким батьківським поглядом:

— Якщо ви зараз скажете, ніби впустили тигра в корабель під час польоту, то мені залишиться негайно оголосити вас на весь безмежний космічний простір Каєм Юлієм Цезарем.

Доручивши Сташекові провести розслідування, я пішов у кабіну, де пронизливо видзвонював комп'ютер, закликаючи до уваги. Я проглянув три пропоновані варіанти посадки, зостався ними невдоволений, змінив початкові дані і наказав розв'язувати задачу спочатку.

Тут я похопився, що ще й досі не снідав, і жваво уявив собі нашу традиційну яєчню з рожевими брусками шинки, як раптом… На пульті комп'ютера, немов на скатерті-самобранці, появилася сковорідка з яєчнею. Появилася нізвідки, з повітря чи з блиску зірок. Краї смачно підрум'янені, жовтки загусли якраз у міру. Я міцно заплющив очі, розплющив їх, — а видіння не щезало. Більше того, сковорідка тихенько потріскувала. Я обережно доторкнувся до неї і відчув під пальцями гарячий метал. У кабіні подразливо пахло камбузом.

Комп'ютер знову задзвонив. «Задача не має розв'язання, — горіло на табло. — Послабте обмеження».

– І ти, Бруте! — сумно сказав я комп'ютеру.

День починався невдало. «Добивши», нарешті, непокірну задачу, я скосив око на яєчню, підсвідомо очікуючи від неї якоїсь каверзи. Мої передчуття справдилися: яєчня безслідно зникла. А втім, слід лишився, — на світло-зеленому пластику пульта красувалася випалена пляма.

«Здається, в усьому винен я», — пролунало в мене у вухах зізнання Бернарда. Невже штучки з яєчнею — теж його? Може, він витівник? Ілюзіоніст-аматор, що спеціалізується на тиграх та яєчнях? Але пляма на пластику принаймні не вигадана, отже, сковорідка була?

— Алло, Андрію! — перервав мої роздуми збуджений Сташеків голос. — Постарайся зайти до каюти. Тут…

Його слова заглушило грізне ревіння.

Я кулею влетів у каюту й закляк на порозі: розкуйовджений Бернард підскакував то на лівій, то на правій нозі і вигукував якісь імена, а Сташек, увесь спітнілий, енергійно диригував його скоками.

— Придумай щось, — заволав Сташек, — він так довго не витримає! Головне — відвернути його увагу, щоб не думав! І-і-і — жіноче ім'я, і-і-чоловіче! І-і-і — раз, і-і-і — два!

— Тоня! Коля! Галя! Петя! — вигукував Бернард, ретельно задираючи йоги.

— Що тут коїться? — ошелешено спитав я. — Про що він не повинен думати?

— Про тигра! Варто йому уявити тигра — і той тут як тут. За Мак-Корміком. Вище! Голосніше! Три-чотири!

Я ляснув себе по лобі: як це я одразу не докумекав! Адже мені зі студентської лави була відома гіпотеза Мак-Корміка про те, що у деяких районах Всесвіту можливий «феномен матеріалізації ідей» — перетворення енергії у матеріальні об'єкти під дією інтелектуального поля особи. Багато хто вважав цю гіпотезу сміховинною, оскільки автор її не міг конкретно вказати, у яких саме районах Всесвіту вона має шанси підтвердитися. І ось ми, здається, потрапили якраз у такий район. Уява стає тут на якийсь час реальністю. Я пригадав, що читав Бернард напередодні увечері: книжка називалася «У пазурах тигра-людожера» чи щось схоже до цього. В усякому разі, з її обкладинки зловісно позирав хижак, як дві краплі води схожий на нашого нічного зайду. Я чітко уявив собі його ікла і, похопившись, швидко огледівся. Тигр, на щастя, не появився. Очевидно, межею можливостей моєї уяви була матеріалізація яєчні.