Джек Венс - Місячний Метелик

Не маючи жодних справ у Хвені, крім щотижневих візитів до Метью Кершауля, Тиссель відвів свою лодію за тринадцять кілометрів на південь і пришвартував її з підвітряного боку скелястого мису. Саме тут, якщо не враховувати щоденних вправ, Тиссель і зажив тихим безтурботним життям. Океан був спокійний і чистий мов кришталь; неподалік простягнувся пляж у оточенні сіро-зелено-фіолетових заростей — на випадок, якщо Тисселеві схотілося б розім’яти ноги.

Тобі й Рекс зайняли дві одномісні каюти на носі; інші каюти залишалися в розпорядженні Тисселя. Час від часу він бавив себе думкою взяти третього раба, точніше — юну рабиню, яка би дещо присмачила йому життя своїми чарами та життєрадісністю, але Кершауль рішуче відмовив йому, побоюючись, що зосередженість Тисселя на вправах так чи інакше зменшиться. Тиссель мусив погодитися та поки що присвятив свій час опануванню шести інструментів.

Дні минали швидко. Тиссель не міг навтішатися спогляданням світанку й заходу; білих хмар і блакитного моря опівдні; нічного неба, що ряхтіло двадцятьма дев’ятьма зорями Скупчення СІ 1-715. Щотижнева подорож до Хвену теж додавала барв життю: Тобі й Рекс ішли закупати харчі; Тиссель навідувався до розкішної лодії Метью Кершауля для подальших уроків і порад. Але через три місяці після прибуття раптом вигулькнуло повідомлення, що геть зіпсувало Тисселеві його ідилію: Гаксо Анґмарк, убивця, провокатор, безжальний і хитрий зловмисник, прибув на Сирену. «… Затримання та взяття під варту цієї особи… мають бути виконані. Увага! Гаксо Анґмарк дуже небезпечний. Убийте його без жодних вагань!»

Тиссель був не в найкращій фізичній формі. Він риссю пробіг десь метрів п’ятдесят і його вже дістала задишка, тож він притишив ходу й пішов через низькі пагорби, порослі білим бамбуком і чорною деревовидною папороттю; через луки, жовті від трав’янистих горіхів; через фруктові сади й зарості здичавілого винограду. Двадцять хвилин минуло, ні, вже двадцять п’ять… Двадцять п’ять хвилин! Тисселеві похололо в животі: запізно, Гаксо Анґмарк уже приземлився та, мабуть, іде цією стежиною до Хвена. Але на стежині Тиссель побачив лише чотирьох подорожніх: хлопчика в придуркуватій масці Лугового Остров’янина, двох молодих жінок, Червону й Зелену Птаху та чоловіка в масці Лісовика. Порівнявшись із чоловіком, Тиссель став наче вкопаний. А раптом це Анґмарк?

Тиссель схитрував. Звільна наблизився до чоловіка, пронизливо подивився в огидну маску.

— Анґмарку! — виголосив мовою Соборних світів, — Ви заарештовані!

Лісовик зиркнув на нього, не розуміючи, а потім чкурнув стежиною.

Тиссель припустив за ним. Наздігнавши, спершу взявся за ґанґа , але згадавши реакцію Стайничого, вдарив акорд на зачинко .

— Йдучи стежиною від космодрому, — заспівав Тіссель, — що ти бачив?

Лісовик засурмив у сурму, якою зазвичай висміювали супротивників, прикликали тварин і брутально лаялися.

— Де я ходжу, що я бачу — то вже моя справа. Одступись, бо потопчуся по твоїм обличчю.

Він набичився й зробив крок уперед, і якби Тиссель не відскочив на узбіччя, Лісовик напевне виконав би свою погрозу.

Тиссель мовчки подивився йому навздогін. Анґмарк? Ні, навряд чи, занадто вже майстерно грає на сурмі. Тиссель завагався якусь хвильку, а потім повернувся й пішов своєю дорогою.

Прийшовши на космодром, він попрямував до офісу. Важкі залізні двері стояли прочинені; щойно Тиссель наблизився до них, як у дверях з’явився чоловік. Він був у масці з тупоконічних зелених трикутників, слюдяних пластин, лакованої синьої деревини та чорного пір’я… Пташка Гірського Озерця.

— Митцю Ролвер, — схвильовано запитав Тиссель, — Хто зійшов з «Каріни Крузейро»?

Ролвер якусь хвилину роздивлявся Тисселя.

— Чому ви питаєте?

— Чому я питаю? — скипів Тиссель, — Ви ж мали бачити космограму, яку я отримав від Кастеля Кромартена!

— О, так, — повідомив Ролвер, — Авжеж. Звичайно.

— Її доставили мені лише півгодини тому, — гірко мовив Тиссель, — Я біг швидко, як тільки міг. Де Анґмарк?

— Мабуть, десь у Хвені, — відповів Ролвер.

Тиссель вилаявся подумки.

— Чому ви не затримали його? Будь-яким чином?

Ролвер знизав плечима.

— Я не мав ані повноважень, ані бажання, ані змоги затримувати його.

Тиссель затис свою лють у кулаці. Намагаючись говорити спокійно, мовив:

— Дорогою я зустрів чоловіка в страшній масці… Вирячені очі, червоні вуса.

— Лісовик, — мовив Ролвер, — Анґмарк привіз цю маску з собою.